Технології

Базовий модуль

6 клас

Зміст

Урок 1. Загальні основи проектування у виробничій діяльності людини. види проектів

План вивчення:

1. Проектна технологія як складова виробничої діяльності лю­дини.

2. Види проектів.

Проектування не є принципово новим видом людської діяль­ності. Творчі відкриття винахідника чи науковця, створення архі­тектурних споруд чи художніх творів — це прояв творчості, і вод­ночас — це проектування у певній галузі людської діяльності. Будівництво єгипетських пірамід, зведення Великої китайської стіни — це ті проекти, що у свій час були не менш значущими, ніж сучасний проект автомобіля без двигуна внутрішнього згорання.

Проектування як особливий вид діяльності формується на по­чатку ХХ століття і пов'язаний спочатку з діяльністю креслярів, необхідністю особливо точного перенесення задуму інженера чи ви­нахідника у вигляді графічного зображення для передачі його ви­конавцям на виробництві. Однак поступово таку діяльність пов'язують із науково-технічними розрахунками основних пара­метрів майбутньої технічної системи, її попереднім дослідженням.

Проект починається із творчого задуму чи якоїсь ідеї щось прак­тично втілити в життя. Наприклад, у Вас з'являється задум всту­пити до одного з престижних вузів нашої країни. Які подальші Ва­ші дії? Так, може бути декілька варіантів — від обговорення цієї ідеї з батьками до визначення проблемних для вас запитань і від­повідного пошуку потрібної інформації. Але згодом Ви обов'язково складете план дій для реалізації задуму. У загальних рисах будь-який проект — це спочатку ідея чи задум, а вже лише потім план для її реалізації та власне технічна чи практична реалізація плану.

Досить часто проект пов'язують із розв'язанням певної пробле­ми. Проект як проблема може обумовити таку ситуацію творчості, в якій дизайнер намагається віднайти новий нестандартний розв'язок, щоб отримати шанс натрапити на щось інше, що позбав­лене усталених стереотипів чи загальноприйнятих правил. Тоді ви­конання проекту набуває фантастичних або незвичних форм та конструкцій.

Розв'язання проблеми передбачає, з одного боку, обґрунтуван­ня її актуальності, а з іншого — використання сукупності різно­манітних методів дослідження, експериментальну перевірку мож­ливих шляхів її розв'язання, винайдення нових технологій для реалізації проекту. Тут можна навести найбільш відомі світові проекти сучасності, в основі яких покладено певну проблему, і се­ред них — це створення лазерного термоядерного реактора (National Ignition Facility (NIF) Лівермор, Каліфорнія, США).

Проблема може носити й інший характер, що наближає її до за­вдань естетизації оточуючого середовища. Так, однією з дизай­нерських компаній було запропоновано покращити вигляд службо­вих приміщень за допомогою зміни форми та оздоблення вогне­гасників.

Отже, проект може розв'язувати певну проблему, практичне за­вдання, і власне зміст проблеми та відповідні завдання будуть ви­значати не лише можливі шляхи їх розв'язання, але й практичний результат, який одержують під час реалізації проекту.

Продуктом проектної діяльності може бути не лише створення матеріального продукту, а означення його у певній знаковій фор­мі — у вигляді текстів, креслень, графіків, розрахунків, моделей у пам'яті ЕОМ тощо.

Разом із тим результат проекту, наприклад, у конструкторській діяльності, повинен бути обов'язково реалізованим у вигляді до­слідного зразка, за допомогою якого уточнюються розрахунки, на­ведені в змісті проекту, конструктивно-технічні характеристики об'єкта проектування чи технічної системи.

Отже, підсумуємо. Проект (proect у перекладі з латинської оз­начає «кинутий уперед задум») — це сукупність певних дій, доку­ментів, попередніх текстів, задум чи план на створення матеріаль­ного об'єкта, предмета, створення різноманітного теоретичного продукту. Проект неможливо створити та реалізувати без творчої діяльності.

Проект, також, усе частіше вживається в загальнонауковому значенні, оскільки в більш широкому його розумінні — це обґрун­товане конструювання системи параметрів майбутнього об'єкта, процесу чи явища в єдності зі шляхами його досягнення.

Саме таке багатогранне тлумачення проекту відкриває широкі можливості для його використання в різних сферах наукових до­сліджень, виробництва і життєдіяльності людини.

Діяльність, під час якої обґрунтовується і розробляється про­ект, називається проектуванням. Проектування як творча, іннова­ційна діяльність, завжди націлене на створення якісно нового про­дукту, що має суттєве значення або для людини, або для суспіль­ства.

Як було добре видно з вище наведених прикладів, процес проек­тування спрямований на одержання певного результату в заданий проміжок часу, і може бути реалізований за умов наявності певних ресурсів (матеріальних, людських, фінансових). Тому невід'ємною умовою виконання проекту є наявність у його структурі бюджету, який відповідає видам запланованих робіт, матеріалів, які будуть використовуватися, інструментів, термінів виконання.

Проектна діяльність пронизує сьогодні всі сфери функціону­вання традиційного промислового підприємства: у маркетингу — це проекти маркетингових досліджень, рекламних акцій, виведен­ня на ринок нових продуктів, одержання нових ринків збуту; у дослідно-конструкторських підрозділах — це проекти нових про­дуктів, технологій; у виробництві — проекти серійного випуску но­вої продукції, технічного переозброєння, упровадження нових тех­нологій; у торговельному бізнесі — проекти з масової реалізації продукції тощо.

Проекти на підприємствах та інших галузях виконуються впро­довж певного проміжку часу і мають більш-менш чітко окреслені початок і закінчення. Проект вважається завершеним, коли досяг­нуті його основні цілі. Під час виконання проекту значні зусилля спрямовані саме на те, щоб його було завершено в заплановані стро­ки. У цьому допомагають різноманітні схеми, графіки, в яких за­значається час початку й закінчення робіт, які передбачаються проектом.

У проектуванні, що відбувається в умовах промислового вироб­ництва, розрізняють проектування «внутрішнє» та «зовнішнє».

Перший вид проектування пов'язаний зі створенням креслярських зображень, проектної документації (технічного та робочого проек­тів), які слугують основними документами для виготовлення тех­нічної системи на виробництві. Другий вид сучасного проектуван­ня («зовнішнє») спрямований на розробку загальної ідеї, її дослідження за допомогою теоретичних засобів, розроблених у від­повідній технічній науці.

Види проектів

Проекти — це певною мірою неповторні та одноразові заходи. Водночас рівень унікальності може значно коливатися залежно від особливостей проекту. Скажімо, якщо йдеться про зведення стан­дартного будинку за програмою житлової забудови, то рівень уні­кальності цього проекту є низьким. Базові елементи такого будин­ку ідентичні до решти сорока дев'яти будинків, які вже зведені. Проте унікальність може виявлятись у плануванні та використанні ландшафту місцевості, де проводиться забудова, розташуванні будівель тощо.

Рис.1. Зв'язок між метою і собівартістю та строками реалізації проекту

З іншого боку, якщо спеціалісти розробляють операційну сис­тему комп'ютера нового покоління, вони, певна річ, мають справу з досить унікальним завданням, бо працюють над тим, що було не­досяжним для попередніх інформаційних систем. Оскільки досвід минулих розробок може лише в загальних рисах підказати їм, чого

треба очікувати від цього проекту, то в цьому разі йдеться про ри­зик і невизначеність. Узагальнюючи, можна зробити висновок, що проектування — це діяльність, за якої матеріальні, фінансові та людські ресурси організовано новаторським шляхом для виконан­ня унікальної роботи з обмеженнями у витратах та строках вико­нання, щоб досягти позитивних змін, визначених кількісними та якісними параметрами. Справджуючи таку організацію, почина­ють із мети проекту та безпосереднього обґрунтування власне про­блеми чи ідеї, яку будуть реалізовувати. Обґрунтування здійсню­ють на основі собівартості проекту та витрат часу для виконання відповідних робіт. Якщо ці показники є високими у фінансовому еквіваленті (проект занадто дорогий), то повертаються до мети та завдань із тим, щоб переглянути ідею чи творчий задум.

Таке різноманіття проектної діяльності потребує певної кла­сифікації проектів, яка подана в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОЕКТІВ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Класифікаційні ознаки проекту	Вид проекту
1	2
1.  За характером змін	Оперативні
	Стратегічні
2.  За масштабом (розміром)	Малі
	Середні
	Великі
3.  За тривалістю (строками ре­алізації)	Короткострокові
	Середньострокові
	Довгострокові
4.  За галузевою приналеж­ністю	Промислові
	Будівельні
	Транспортні
	Освітні
	У сфері торгівлі
	Комплексні
5.  За специфікою кінцевого продукту	Економічні
	Організаційні
	Технічні
	Соціальні
	Змішані
6. За функціональним спряму­ванням	Виробничі
	Технологічні
	Фінансові
	Дослідження і розвитку
	Маркетингові
	З управління персоналом
	Комбіновані
7. За характером залучених сторін	Міжнародні
	Національні
	Територіальні
	Місцеві
8. За ступенем складності	Прості
	Складні
	Дуже складні (комплексні)
9. За складом і структурою за­лучених організацій	Однофункціональні
	Багатофункціональні
10. За вимогами до якості про­екту	Стандартні
	З надзвичайними вимогами

Наведемо класифікацію проектів, які ви можете виконувати са­мостійно або під керівництвом учителя.

1) За домінуючою діяльністю:

Дослідницькі проекти. Під час виконання цього проекту необ­хідно структурувати його за логікою наукового дослідження, аргу­ментувати його актуальність чи актуальність проблеми, яка до­сліджується в проекті, чітко визначити об'єкт та предмет дослід­ження, визначити цілі та завдання роботи над проектом, сформу­лювати гіпотезу (припущення) дослідження, визначити методи дослідження та джерела інформації, скласти план розв'язання про­блеми, засвоїти чи визначити нове знання дослідним шляхом, про­вести обговорення одержаних результатів, констатувати спектр нових проблем для подальшого дослідження.

Отже, дослідницькі проекти розробляються та здійснюються за логікою реального наукового дослідження, і найбільш вдало мо­жуть бути проведені на прикладі вивчення основ агропромислового виробництва (дослідження, пов'язані з вирощуванням с/г культур).

Практико-орієнтовані проекти. Особливістю цього проекту є чітко визначений практичний результат, якого досягають його учасники. Виготовлення практично значущого продукту, що має практичне значення для учасників проекту і може бути корисним для вирішення проблем учнів, школи тощо. Він орієнтований на їх­ні соціальні інтереси (документ, рекомендації, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників із визначенням функцій кожного з них. Особливо важ­ливою є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентації отриманих результатів і можливих за­собів їх упровадження в практику.

Інформаційні проекти. Спрямовані на збір інформації про який-небудь об'єкт, на ознайомлення учасників проекту з цією ін­формацією, її аналіз і узагальнення фактів. Ці проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції в ході роботи над проектом. Структуру цього проекту можна позна­чити наступним чином: мета проекту, його актуальність, методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, Інтернет) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки), результат (стаття, реферат, відеофільм). Такі проекти можуть бути частиною будь-якого іншого проекту.

Творчі проекти, які не мають детально опрацьованої струк­тури спільної діяльності учасників. Структура та процес реаліза­ції запланованих робіт у такому проекті підпорядковується кін­цевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення — звіт, ре­ферат, відеофільм тощо.

2) За галуззю виконання:

• предметні (виконуються в рамках одного навчального предмета);

• інтегровані (у процесі їх виконання використовуються знання з інших дисциплін).

3) За змістом: інтелектуальні, матеріальні, екологічні, сервіс­ні, комплексні.

4) За складом учасників: учні одного класу, однієї школи, міс­та, регіону, країни, різних країн світу.

5) За кількістю учасників: індивідуальні, групові і колективні (у ході виконання групових і колективних проектів розподіляють­ся обов'язки між учнями та визначається відповідальність кожно­го за виконання проекту в цілому).

Урок 2. Етапи та стадії виробничого й навчального проектування

План вивчення:

1. Поняття про етапи виробничого проектування.

2. Поняття про етапи навчального проектування.

Якщо прослідкувати основні етапи історії суспільства, то не­складно помітити, що рушійною силою його розвитку є вдоскона­лення знарядь праці. З одного боку, це пояснюється тим, що люди­на завжди прагнула змінити на краще предметний світ речей, зробити його більш прогресивним та комфортним. З іншого, пред­мети та об'єкти, які нас оточують, обов'язково мають певні недолі­ки, що дає змогу винахідникам здійснювати постійний пошук для їх удосконалення.

Удосконалення знарядь праці — це не лише їх конструктивна модернізація, а й установлення більш досконалих виробничих сто­сунків, утворення нових форм організації виробничої діяльності людини тощо. Ремісник виготовляє певну річ утилітарного призна­чення від творчого задуму до його втілення в конкретний продукт. Згодом він об'єднується з іншими ремісниками для одержання більшого прибутку від своєї діяльності, що призводить до спеціалі­зації виробництва — кожен учасник такого процесу виконує лише певну операцію. Спеціалізація виробництва вдосконалює кожну технологічну ланку, створює та розвиває виробничий процес у ці­лому. Згодом крім окремого технологічного процесу створення пев­ного продукту утворюється виробничий процес, який складається із сукупності технологічних. У ході такого генезису виробничої діяльності вдосконалюється й планова діяльність, тобто відбуваєть­ся спеціалізація виробництва в тій його частині, де проводять про­ектування та конструювання виробів. На сьогодні будь-яке сучасне виробництво містить відділ, що займається проектуванням та від­повідним прогнозуванням власної виробничої діяльності. Тут необ­хідно відразу підкреслити, що виробництво характеризується пос­тійними змінами, які проявляються у вигляді процесу його постійного вдосконалення.

Постійний розвиток і вдосконалення виробництва — необхідна умова його існування, і саме проектування чи проектна технологія виступає рушійною силою його розвитку та вдосконалення.

Перед тим як визначити етапи проектування, розглянемо струк­туру виробничого проектування.

З попередніх параграфів ми з'ясували, що процес створення різноманітних речей, машин, архітектурних комплексів, техніч­них систем відбувається по-різному, і для кожного конкретного ви­падку має індивідуальну структуру чи етапи проектування. До суб'єктивних обставин, що впливають на етапи та процеси про­ектування, відносять накопичені на цей момент наукові відомості в цій галузі знань, особливості матеріально-технічного оснащення проектних робіт, вимоги економіки, установлені строки виконан­ня експериментального зразка тощо.

Разом із тим, індивідуальні відмінності в організації процесу створення проекту не повинні впливати на основні принципи та етапи проектної технології.

На сьогодні методика створення та відповідні етапи проекту­вання в умовах серійного виробництва зазнають значного впливу з боку зарубіжного досвіду дизайнерських розробок. Наприклад, в усьому світі дизайнери дедалі більше використовують інформа­ційні технології на стадії формотворення виробу, яке традиційно було обмежене лише креслярським способом. Так, ще зовсім недав­но можливість перенести креслення з паперу на екран комп'ютера порівнювалась із новим відкриттям у проектуванні. Наступним кроком стала поява технології 3Б, або проектування об'єкта у три­вимірному просторі. Уже сьогодні світові технології виробничого проектування вступають у нову фазу — у так звану галузь цифрово­го моделювання, коли об'єкт на екрані комп'ютера не лише вигля­дає, але й віртуально функціонує, як це має відбуватись у реально­му житті. Тому якщо зараз описати найбільш сучасний спосіб проектування, завтра він може опинитися в архівах майбутнього виробництва. Щоб уникнути цього, розглянемо етапи проектуван­ня лише в загальних рисах, які в тій чи іншій мірі можуть напов­нюватися сучасними інформаційними чи іншими провідними тех­нологіями майбутнього.

Процес проектування виробів в умовах виробництва складаєть­ся з таких основних етапів:

• дослідження та складання завдань проекту;

• художньо-конструкторський пошук;

• ескізний проект;

• складання конструкторської документації.

Дослідження та складання завдань проекту. На цьому етапі відбувається дослідження проблеми (товару чи послуги), над якою буде працювати творчий колектив. Нині фірми використовують найпоширенішу форму здійснення проектних робіт, це так звані «цільові програми», які передбачають створення творчих дизай­нерських команд. Вони мають визнаного лідера й обов'язково включають кількох спеціалістів, що здатні генерувати ідеї з най­важливіших сфер інноваційної діяльності (ринок, техніка, менеджмент). Організаційна структура, склад фахівців і вимоги до керівника проекту визначаються рівнем інноваційного рішення у створюваному продукті чи процесі, а також певним терміном за­вершення роботи.

Під час вивчення інформації, яка стосується проекту, з'ясову­ють чи визначають самостійно всі вимоги до об'єкта проектування. Уся зібрана інформація про майбутній об'єкт виготовлення аналі­зується з позицій зручності, технологічності, економічності та ес­тетичності виробу. Етап завершується складанням науково обґрун­тованих вимог до цього об'єкта, відповідних проектних харак­теристик. На основі проведеної роботи складають технічне завдання.

Художньо-конструкторський пошук. На цьому етапі відбу­вається створення початкових творчих ідей у вигляді ескізних та графічних форм, що може також відбуватися в об'ємному виг­ляді — макетах. Розробка графічної частини відбувається на основі технічного завдання та відповідних нормативних документів (ГОСТів, нормалей). Ескізування промислових виробів відбуваєть­ся від принципової схеми до графічної розробки окремих деталей, і потім до виробу в цілому. На цьому етапі ескізи (певної кількості) можуть відображати ідею проекту в цілому, зображення окремих вузлів із прорисовкою окремих фрагментів деталей виробу, мати вигляд компоновочних схем. Спочатку ескізи виконуються без до­тримання масштабу, оскільки на цьому етапі перевіряються різні напрямки розв'язку форми та конструкції майбутнього виробу, і вже потім уточнюється через креслення з дотриманням масштабу та вимог ЕСКД.

Ескізи конструктивних елементів виробів розробляються з ура­хуванням вимог міцності, жорсткості конструкції, а також стій­кості з урахуванням максимальних габаритних відхилень у проце­сі експлуатації. Наприклад, для меблевого виробництва такими габаритними відхиленнями вважають перекидання столу, шафи під час висування ящиків або відкривання дверцят тощо.

Особливе місце на цьому етапі має метод макетування майбут­нього виробу. В умовах виробництва дедалі більше використовують­ся інформаційні технології, про що ми згадували на початку цього параграфа. Макетування за допомогою комп'ютерних технологій використовує для того, щоб остаточно розв'язати компоновочні варіанти, з'ясувати об'ємно-просторові пропорції тощо. Однак біль­шість сучасних підприємств, крім віртуального макетування, використовують традиційне виготовлення матеріальних макетів із метою створення більш реального відтворення об'єкта проектуван­ня, особливо в плані кольорового рішення. Якщо мова йде про ство­рення зразків меблевих виробів, то виготовлення макета дає змогу з'ясувати реальні співвідношення дослідного зразка до розмірів лю­дини чи тих речей, із якими буде взаємодіяти (функціонувати) ви­ріб.

На цьому етапі також дизайнери іноді використовують клаузу-ру, хоч її більше застосовують у навчальних цілях. Клаузура може виконуватися на папері з використанням різноманітних зображу­вальних засобів. Про клаузуру ми будемо говорити більш докладно в наступних параграфах цього посібника.

Ескізний проект — це остаточна творча пропозиція конструк­тора чи дизайнера, яка повністю відображає характеристики виро­бу. Ескізний проект — це графічна частина проекту, яка складаєть­ся із головного планшету, на якій зазначають тему проекту, варіанти планування (садиби) чи форми виробу. До графічної час­тини також виготовляють ортогональні вигляди виробу, його перс­пективне зображення, зображення макета виробу чи інтер'єру, розрізи вузлів, схеми компоновок, номенклатурні креслення, по­яснюючу записку.

Ортогональні вигляди виробу — це головний фасад усієї конс­трукції, бічні вигляди, які дають уявлення про розмірні, кольорові й фактурні особливості об'єкта проектування.

Розріз — умовне зображення предмета, розділеного площиною (простий розріз), і декількома площинами — комбінований розріз. У проектуванні промислових виробів найбільш характерні розрізи, що показують функціональний зміст виробу.

Схеми з компонування застосовуються в тому випадку, коли є необхідність показати варіанти складання, наприклад, корпус­них меблів на базі уніфікованих частин.

Під час створення групи виробів різного функціонального при­значення (наприклад, це меблі — шафа, ліжко, тумба під телевізор тощо), розроблених серійним методом проектування, в ескізний проект включають номенклатурне креслення. На ньому зображу­ють: різні види виробів із фасаду, вироби у двох — трьох проекціях або в аксонометрії (перспективі), виконані графічно або у вигляді фотографій із макетів.

Обов'язком елементом проекту промислового виробу є перспек­тивне зображення цього виробу, інтер'єру, виконане на планшеті. Найчастіше використовують кутову перспективу в архітектурному проектуванні, фронтальну — для зображення інтер'єру чи мебле­вих виробів тощо.

Складання конструкторської документації. На цьому етапі проектування відбувається складання креслярської документа­ції — робочі креслення необхідні для виготовлення запланованого виробу. На виробництві або в проектно-конструкторському бюро робочі креслення виконуються після затвердження ескізного чи художньо-конструкторського проекту.

Успішність та ефективність навчального проектування теж за­безпечується за умови правильної та послідовної, організаційно-спланованої діяльності, в основі якої лежить логічна послідовність дотримання етапів виконання проектів. Зміст проектування скла­дається з таких етапів, які взаємопов'язані між собою і найефек­тивніше розкривають послідовність розроблення та виконання проекту, а саме: організаційно-підготовчий, конструкторський, технологічний, завершальний.

На кожному етапі має здійснюватися відповідна система послі­довних дій у виконанні проекту, які називаються стадіями.

Перший етап проектування — організаційно-підготовчий, на якому постає важливе завдання — правильно вибрати об'єкт проектування, адже від цього залежить успіх подальшої роботи.

На цьому етапі необхідно вибрати і поставити проблему, усвідо­мити значення майбутнього виробу як для самого себе, так і для суспільства в цілому, тобто визначитись у доцільності вико­нання проекту.

Збирають інформацію стосовно обраної проблеми чи виробу, який будуть проектувати, використовуючи довідники, книги, журнали, каталоги, мережу Інтернет. Результатом роботи на цьому етапі може бути реферат із тієї проблеми, яка досліджується в цьому проекті.

Проектувальники формують та пропонують різноманітні ідеї, а згодом і варіанти конструкції, визначають та обговорюють опти­мальний варіант запропонованої конструкції, найбільш вдалі па­раметри своєї майбутньої конструкції, із погляду умов використан­ня, із власного досвіду та досвіду оточуючих. Аналізують різні варіанти конструкцій із метою виявлення параметрів і граничних вимог до об'єкта проектування.

Отже, цей етап проектування складається з таких стадій: по­шук проблеми, усвідомлення проблемної сфери, вироблення ідей та варіантів, формування основних параметрів, обґрунтування проекту, аналіз майбутньої діяльності, прогнозування майбутніх результатів. Засобами діяльності (співпраці) виступають особистий досвід, досвід учителя та однокласників, а також засоби масової ін­формації — журнали, книги, Інтернет тощо.

Наступним етапом проектування є конструкторський, на яко­му проектувальники складають ескізи можливих варіантів май­бутнього виробу, проводять функціональний та композиційний аналіз, на основі чого вибирають оптимальну форму чи конструк­цію виробу, здійснюють добір матеріалів та інструментів, визна­чають найдоцільнішу технологію виготовлення обраної конструк­ції, виконують економічні, екологічні та міні-маркетингові дослідження та вносять відповідні зміни (пошук недорогих ма­теріалів чи зменшення кількості оброблюваних операцій під час планування технологічного процесу). Також на цьому етапі розробляється робоче креслення чи ескіз, на основі якого буде ви­готовлено виріб.

Засобами діяльності виступають усі робочі інструменти і при­строї, якими користуються при розробці проекту.

Отже, конструкторський етап містить такі стадії: складання ескіз­них варіантів (клаузура), розробка конструкторсько-технологічної документації, добір матеріалів, вибір інструментів та обладнання, вибір технології обробки деталей виробу, їх з'єднання, обробка, еко­номічне та екологічне обґрунтування, міні-маркетингові досліджен­ня, в яких визначають доцільність виготовлення проекту з точки зору економії матеріалів та енергоресурсів для його виготовлення. Перед тим, як що-небудь виготовити, треба зважити, у що обійдеться пропо­нована робота. Яким буде прибуток чи витрати на виготовлення виро­бу? Відповіді на ці запитання дають економічні розрахунки. Таким чином, необхідно знаходити раціональні конструкції, проявляти за­повзятість, спритність, кмітливість, щоб виготовити корисну річ з мінімальними матеріальними затратами, з недорогих матеріалів і разом з тим, наділивши її цілим рядом переваг.

Рис. 2. Етапи навчального проектування

У проспекті творчого проекту на цьому етапі необхідно подати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів, енергії для виготовлення виробу; визначення його собівартості та ціни, перед­бачуваних прибутку й термінів реалізації.

Наступним моментом цього етапу буде здійснення екологічної експертизи, де необхідно подати повну характеристику з точки зо­ру екологічної безпеки виготовлення, і не менш важливим є обґрун­тування використаної сировини.

На третьому етапі — технологічному, виконуються заплановані операції, здійснюється самоконтроль та оцінка якості виробу. За­соби — інструменти та обладнання, що заплановані й передбачені в змісті технологічного процесу.

Цей етап проектування передбачає такі стадії, як виконання технологічних операцій, передбачених технологічним процесом, самоконтроль своєї діяльності, дотримання технологічної, трудо­вої дисципліни, культури праці.

На заключному етапі здійснюється кінцевий контроль, порів­няння і випробування проекту, порівнюють виготовлену конструк­цію із запланованою. Якщо будуть знайдені недоліки та неполад­ки, намагаються їх усунути, аналізується проведена робота, встановлюється, чи досягли своєї мети, який результат їхньої пра­ці, здійснюється самооцінка спроектованого виробу.

На самому початку роботи необхідно визначити, який проект буде виконуватися: індивідуальний чи груповий. Якщо проект ви­конується двома учнями або групою, то відбувається їх формуван­ня за інтересами, розподіл ролей, завдань відповідно до рівня знань, бажаної практичної діяльності в рамках проекту.

Як відомо, в основі проекту лежить певна проблема. А для її розв'язання людина повинна мати знання з різних галузей науки, а також володіти певними інтелектуальними вміннями (робота з інформацією, її аналіз, узагальнення і висновки), творчими вмін­нями (вироблення ідеї, варіантів розв'язання проблеми, прогнозу­вання результатів), комунікативними вміннями (ведення дискусії, уміння слухати й чути співбесідника, відстоювати свою точку зору, висловлювати власну думку).

Під час виконання проектів кожен виріб, послугу можна реалі­зувати різними шляхами — варіантів вирішення кожного завдан­ня є безліч. Тому потрібно кілька разів намалювати, прочитати і, лише переконавшись у тому, що певний варіант найбільш техно­логічний, економічний, екологічний, відповідає вимогам дизайну, найбільш задовольняє вимоги школи, сім'ї або ринку, приступити до його виготовлення.

Урок 3. Основні інформаційні джерела. технологія по­шуку інформації засобами Інтернету

План вивчення:

1. Сутність та види інформації.

2. Пошукові системи.

Коли перед дизайнером (конструктором) постає завдання з вив­чення досліджуваної проблеми, йому необхідно визначити джере­ла, до яких він буде звертатись у першу чергу.

Отже, розглянемо інформацію як провідний ресурс проекту, відповідні джерела інформації та засоби і прийоми її пошуку.

Термін «інформація» в середині ХХ століття ввів К. Шеннон відносно до теорії передачі кодів, яка отримала назву «Теорія ін­формації». У наш час зміст цього терміна отримав більш глибоке природничо-філософське значення. Така трансформація — у спри­йнятті людиною — поняття «інформація» стала наслідком необхід­ності переосмислення технологій трансляції та ретрансляції, спри­йняття і перетворення того, що має загальну назву — інформація.

Інформацію (від лат. informatio — повідомляти) визначають як будь-яке повідомлення про будь-що, теоретичні відомості, значен­ня певних показників, що є об'єктами збереження, обробки та пе­редачі, які використовуються в процесі аналізу певних (економіч­них, технологічних, політичних тощо) рішень.

• документ;

• людина;

• предметно-речове середовище.

Людина є ключовою ланкою в системі інформаційних джерел. Може розкрити велику за обсягом та цікаву інформацію зі сфери знань та власного досвіду використання цих знань на практиці.

Під предметно-речовим середовищем розуміють оточення, що поруч із вами. Предмети та речі інколи можуть розповісти не мен­ше ніж людина.

Під час роботи над проектом важливо знати, де шукати потріб­ну інформацію. У зв'язку з цим розрізняють такі найбільш поши­рені шляхи пошуку інформації:

• вивчення бібліотечного каталогу;

• за допомогою пошукових систем в Інтернеті;

• у довідковому апараті лінгвістичних енциклопедій. У них після статті на визначені теми дається список літератури;

• комунікативний — можливість отримати необхідну консуль­тацію вчителя, фахівця тієї галузі, яка є близькою до теми проекту.

Сьогодні в нашій країні система науково-технічної інформації включає в себе бібліотеки, Український інститут науково-техніч­ної та економічної інформації, Книжкову палату України, Інститут реєстрації інформації НАН України, служби науково-технічної ін­формації міністерств і відомств, а також деяких наукових установ.

Найбільш доступними для дослідників є, звичайно, бібліотечні каталоги. Систематичний каталог як інформаційно-пошукова сис­тема дає можливість швидко зорієнтуватися, чи є в бібліотеці кни­ги з тієї галузі науки, яка цікавить дослідника. Пошук потрібних джерел інформації може здійснюватися за допомогою звичайних бібліотечних карток, що є у відповідному каталозі бібліотеки, або за допомогою комп'ютера.

Коли дослідник опрацьовує достатньо велику кількість книг із метою пошуку потрібної інформації для проекту, необхідно дотри­муватися наступних практичних рекомендацій роботи з книгою: 1.  Уважно вивчити титульну сторінку, де вказані основні відо­мості про книгу: назва, автор, місце та рік видання, наймену­вання видавництва. Це важливо, оскільки після повідомлення консультанту бібліотечного каталогу хоча б однієї з наведених характеристик книги вам допоможуть швидко її віднайти. Це пояснюється тим, що бібліотеки систематизують джерела ін­формації за декількома ознаками (за назвою, автором, роком видання тощо).

2. Ретельно ознайомитись із заголовками цієї книги, намагаючись зрозуміти, з яких розділів вона складається, в якій послідов­ності викладається матеріал; окремо звертати увагу, чи є в на­явності матеріал, який представлений графічними зображен­нями, схемами, зведеними таблицями — такі відомості, як правило, узагальнюють великий за обсягом матеріал, що викла­дений у книзі.

3. Уважно прочитати анотацію, передмову чи вступ книги або вис­новки, що дасть змогу скласти загальне уявлення про зміст, зрозуміти основне призначення книги.

4. Ознайомитися безпосередньо з основним текстом книги, для цього необхідно прочитати декілька сторінок, абзаци, уривки з тих розділів, що за назвою найбільше підходять до теми вашо­го проекту чи проблеми. Це дасть змогу зрозуміти стиль напи­сання автора, особливості викладу матеріалу, настільки ма­теріал книги є доступним чи складним тощо.

Також під час роботи з книгою варто звернути увагу на такі важливі моменти.

Процес вивчення навчальної, наукової та іншої літератури пот­ребує уважного та докладного обмірковування та обов'язкового конспектування. Конспект — це ефективний вид запису не лише навчальної, а й наукової інформації. Розрізняють такі конспекти, як: планові, вільні, текстуальні і тематичні.

Плановий конспект — конспект книги за її змістом: заголовка­ми, розділами, параграфами. Такий конспект повністю відображає структуру книги.

Вільний конспект — конспект, що об'єднує у своєму змісті пе­реказ прочитаного із цитатами з окремих розділів чи параграфів книги.

Текстуальний конспект — конспект, що складається із цитат, які відображають основний зміст книги, ідеї та положення певного параграфа чи книги.

Тематичний конспект — конспект, в якому цитати з різних джерел або переказ авторських думок групуються за рубриками, що розкривають зміст тем, із яких складається книга.

Сьогодні найбільш зручним та сучасним засобом пошуку й сис­тематизації необхідної інформації для проекту є інтернет-ресурси.

Інтернет — усесвітня асоціація комп'ютерних мереж або про­стіше — World Wide Web (WWW), що дослівно означає «всесвітня широка павутина». В Інтернеті можна отримати різноманітну ін­формацію — від прогнозу погоди до інформації про політику, тех­ніку і технології, меблеве виробництво, медицину, наукові відкрит­тя тощо. Складно навіть уявити, що неможливо знайти в мережі Інтернет.

Види доступу до ресурсів Інтернету відрізняються різними схе­мами підключення, які забезпечують постачальники послуг ме­режі — провайдери. Звичайні користувачі підключаються до Ін-тернету за допомогою модему і телефонної лінії, кабельного з'єднання чи за допомогою бездротової технології. Кожний комп'ютер, що підключений до всесвітньої мережі, має власний но­мер, який називають доменом (від англ. domain — область).

Найбільш поширена послуга, яка надається мережею, — відда­лений доступ до баз даних. Це означає, що дослідник може за допо­могою свого комп'ютера, підключеного до Інтернету, переглядати інформацію, яка знаходиться на великих відстанях у бібліотеці та зберігається у відповідному комп'ютері.

Під час передачі файлів (інформація передається у файлах) по мережі використовується так званий протокол ftp (file transfer protocol), за допомогою якого ви можете скопіювати на свій комп'ютер будь-який доступний файл. Загальний обсяг інфор­мації, що є доступним через протокол ftp, складає десятки тисяч терабайт (1 терабайт = 1 000 000 000 000 байт). Це можуть бути програмне забезпечення, текстові документи, звукові та відео­файли тощо.

Коли ви знаходитеся (через комп'ютер) у мережі Інтернет, то є можливість переглядати різноманітні документи в різних части­нах країни чи світу, за лічені хвилини зазирнути на українську сторінку сервера Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернад-ського (м. Київ) і переглянути інформаційні джерела з наукової пе­ріодики чи електронні наукові фахові видання, тематичні зібрання тощо. Ви можете переходити від однієї сторінки до іншої звичай­ним натисканням кнопки миші вашого комп'ютера. При цьому кожне ключове слово з'єднується з відповідними інформаційними файлами через гіпертекстові зв'язки. Це те саме, що посилання в статті енциклопедії, що починаються словами «див. також...», але для того, щоб гортати сторінки книги, вам достатньо лише клацнути мишкою на потрібному ключовому слові (для зручності воно виділяється кольором або підкреслюється рискою), і через се­кунди чи хвилини (у залежності від швидкості завантаження да­них у мережі та кількості користувачів, що знаходяться на тому ж сервері) перед вами з'являється потрібна для вас інформація. До­статньо швидко також можна одержати інформацію та відповідний доступ до неї, що знаходиться на десятках і сотнях тисячах комп'ютерів у всьому світі. Якщо вас не влаштовує те місце, до якого ви потрапили в пошуках інформації, то віртуальна кнопка на екрані комп'ютера «BACK» допоможе повернутися на початко­ву сторінку.

Іформащю в Інтернеті шукають за:

• тематичними каталогами;

• за допомогою пошукових машин.

Існує думка, що в Інтернеті є все. Однак, це не зовсім так. Ма­теріали для розміщення в мережі готують звичайні люди (зрозумі­ло, фахівці своєї справи), тому там можна віднайти лише те, що вони вважають за потрібне. Однак завдяки їх творчості в мережі утворилося понад двох мільярдів Web-сторінок.

В Інтернеті каталоги та покажчики розрізняються технологією підготовки. Над каталогами працюють люди, а покажчики форму­ються автоматично. Під час каталогізації ресурсу досвідчений ре­дактор уважно проглядає його, визначає, до якої галузі знань його можна віднести, і вносить у відповідний каталог. Найбільш вели­кий каталог Інтернету — Yahoo. У ньому працює понад 16G кваліфі­кованих редакторів. Це велика організація, проте її зусиль виста­чає лише на те, щоб підтримувати найбільш актуальні каталоги. А не вносити нові.

Для пошуку інформації в мережі Ітернет найчастіше викорис­товують інформаційно-пошукові машини. Такими пошуковими машинами є: Мета, Ukrnet, Atlas, Google, Рамблер, Яндекс, Yahoo, Excite, Hotbot та інші. Потрібно ввести адресу такої системи (нап­риклад: www.ukrnet.ua) в адресний рядок програми-браузера Internet Explorer. Після цього загрузиться головна сторінка пошу­кової системи. Пошук потрібної інформації можна здійснити за до­помогою ключових слів або за допомогою Web-каталогів.

Як свідчить практика, пошукові машини дають можливість здійснити найбільш повний пошук у рамках заданої теми. Робота пошукової машини проводиться в три етапи. На першому — ска­нується інформаційний простір і збираються копії веб-ресурсів. На другому — бази даних, складені за результатами сканування, сис­тематизуються таким чином, щоб у них можна було проводити прискорений пошук. А на третьому етапі пошукова машина прий­має запит від користувача і після цього проводить пошук у своїх

базах та відображає веб-сторінку з оформленими результатами по­шуку.

Інша найбільш поширена послуга, яка використовується в ме­режі Інтернет, — це електронна пошта (E-mail).

Основна перевага електронної пошти на відміну від традицій­ної полягає в тому, що адресат, якому надсилають інформацію, може знаходитися на великих відстанях, у будь-якій частині зем­ної кулі, проте відправлений йому лист надійде за декілька хви­лин. Головне, аби він був підключений до мережі Інтернет. При чому інформація може бути не лише у вигляді текстових докумен­тів, але й у вигляді фото- чи відеофайлів.

Ще однією перевагою електронної пошти є автоматичне за­вантаження тієї інформації, яка вас зацікавила. Для цього мож­на підписатися на певні списки розсилок. Більшість із них вла­штовані так само, як і газети чи інші періодичні видання. Тобто, ви постійно будете одержувати останню інформацію, наприклад, про новинки техніки чи технологій у певній галузі. Інші, схожі на дошки оголошень, де розміщена також і реклама різних ре­чей — від техніки до науково-популярних журналів. Сьогодні поширеними стали автоматизовані файлові сервери, завдяки яким можна одержати відомості про погоду в будь-якій точці земної кулі.

Урок 4. Технологія створення банку ідей

Створення банку ідей

Чи може процес творчості бути керованим?

Чи може людина навчитися робити творче відкриття?

І до сьогодні серед учених немає одностайної думки стосовно відповіді на ці та подібні запитання. Завжди існували науковці, які висловлювали думку, що творчі відкриття — це результат випад­ковості, сфера підсвідомого, непов'язана з логікою та інтелектом. Інші вчені, ґрунтуючись на ідеях І. П. Павлова, В. М. Бехтєрева, вважають, що процес творчості може відбуватися на заниженому рівні активності свідомості або на рівні підсвідомості. Але це тра­питься, якщо йому передувала розумова робота з накопичення пев­ної інформації про досліджуваний об'єкт.

Сьогодні спеціальні дослідження показують, що творче від­криття можливе тоді, коли дослідницький пошук підготовлений системою знань і йому передує напружена розумова діяльність ви­нахідника. Після цього мозок за певний проміжок часу синтезує проведену роботу у вигляді творчої ідеї. Спрощено це виглядає так, ніби в комп'ютер уводять певний обсяг інформації, а через деякий час, коли він обробить її за спеціальною програмою, видає розв'язок задачі.

Людина за власним бажанням може розвинути в собі вміння, здібності, риси характеру, спрямовані на вироблення творчих, оригінальних ідей, що дасть змогу створювати чи відкривати щось нове, практично в будь-якій галузі людської діяльності, а не лише у сфері виробництва. Серед таких умінь творчого характеру, що мо­жуть бути сформовані, вважають уміння створювати банк ідей та пропозицій.

Одним із завдань створення такого банку є впорядкування ін­формації з метою її аналізу, що прискорює процес вироблення твор­чих ідей і, відповідно, створення нового об'єкта чи його вдоскона­лення.

Створення банку ідей. У попередніх параграфах ми розгляда­ли, як накопичувати та систематизувати потрібну інформацію для проекту. Тепер необхідно навчитися працювати з цією інформа­цією — відбирати ідеї, аналізувати, ставити чи уточнювати на ос­нові зібраної інформації завдання проекту тощо.

Пошук інформації, яка стосується певної проблеми або галузі виробництва, супроводжується її накопиченням. Досить часто ве­ликий обсяг інформації не лише «загромаджує» комп'ютер, але й залишається не використаним у дослідницькій роботі. Тому ди­зайнери намагаються впорядкувати та систематизувати знайдену інформацію, щоб більш якісно скористатися зібраним матеріалом, який було накопичено під час дослідження й вивчення проблеми.

Кожну знайдену ідею необхідно проаналізувати, виділивши по­зитивні та негативні сторони. Якщо мова йде про виготовлення певного виробу, необхідно з'ясувати, як даний об'єкт буде розв'язувати поставлені завдання (проблему), чи буде зручним у користуванні, задовольняти встановленим технологічним вимо­гам тощо. Інакше кажучи, працюючи над створенням конкретного об'єкта, дизайнер переглядає всі можливі шляхи розв'язку пробле­ми, що проявляється у вигляді набору образів майбутнього виро­бу — банку ідей та пропозицій. Проте, мова тут іде не лише про можливі форми майбутнього виробу чи, наприклад, проектування інтер'єру у вигляді замальовок чи ескізів, а й добір інших конс­трукційних матеріалів, комбінації різноманітних ідей, зміни в ко­льорі, варіанти компоновки складових частин виробу, товарного вигляду тощо. До такого банку конструктор повертається протягом усього періоду роботи над проектом, доповнюючи його і перегляда­ючи ті чи інші пропозиції для використання в роботі. Наприклад, працюючи над інтер'єром кімнати, коли визначено кількість та конструкцію меблів, коли образ і вигляд меблів став завершеним, дизайнер переходить до виконання рисунків і креслень у масштабі, проробляє можливі варіанти розташування окремих частин меб­лів — виконує компоновку. Варіанти компоновок входять до бан­ку ідей, як власне й сам ескіз, доповнюючи образ, замальовки, креслення меблів тощо.

Отже, підсумовуючи, відзначимо, що головним правилом ство­рення банку ідей є: скопійовані або виконані власноруч рисунки, замальовки, ідеї у вигляді записів — увесь обсяг накопиченої ін­формації, який може стати в нагоді під час виконання наступних етапів проектування виробу, і який необхідно зберігати та класифі­кувати.

З чого починають створення банку ідей? Як правило, дизайнери використовують так звану клаузуру.

Клаузура — це великий аркуш паперу, на якому презентовані різноманітні варіанти майбутнього виробу в загальному вигляді, з прорисовкою окремих частин чи деталей. Аркуш із клаузурою по­винен мати завершену композицію стосовно виробу чи проекту в цілому. Під час такої роботи можна застосовувати будь-які зобра­жувальні засоби — від власноруч виконаних малюнків та ескізів до кольорових і скопійованих зображень.

Під час створення клаузури проявляється творча фантазія дизайнера, уміння застосовувати зібрану інформацію про до­сліджувану проблему чи об'єкт проектування. Тому аркуш кла-узури може містити зображення, які відображають асоціатив­ні, фантастичні, природні аналогії, якими користується дизайнер, чи скопійовані рисунки, фотографії з інших джерел. Дизайнер може коротко відобразити суть ідеї з відповідними написами, запитаннями, декількома варіантами розв'язків проблеми тощо.

Отже, банк ідей та пропозицій має складатися з комплексу інформації, яка стосується об'єкта проектування і відповідає за змістом та кількістю певному етапу проектування виробу. Проте для загального випадку, з метою класифікації зібраної інформа­ції, структуру банку ідей можна представити у вигляді схеми (Рис. 3).

Рис. 3. Структура банку ідей

Урок 5. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту

План вивчення:

1. Аналіз існуючих моделей.

2. Методи розумової діяльності винахідника.

У галузі виробничих технологій або високотехнологічних ме­ханізмів сконструйовано велику кількість технічних об'єктів — машин, двигунів, засобів зв'язку, знарядь праці тощо. Разом із тим винахідники в усьому світі продовжують пошуки все нових конструкцій та розв'язків. Цей пошук починають із того, що ди­зайнери аналізують зразки й аналоги об'єктів, які створювались у минулому або вже існують на цей момент. Відомий український академік, конструктор авіадвигунів Архип Михайлович Люлька якось зауважив: щоб успішно працювати над створенням нових двигунів і не знаходити вже відомі, конструктор повинен постій­но тримати в голові досвід попередників і досягнення сучасних дослідників.

Дійсно, якщо поглянути на будь-який вид виробничої діяль­ності людини, то він представлений у вигляді саме досвіду такої діяльності, який був накопичений упродовж минулих десятиліть, а то й століть. Указаний досвід не лише використовується в про­цесі створення чогось нового, а й виступає підґрунтям для подаль­шої еволюції суспільства і, зокрема, розвитку технологій та ви­робництва. Із розвитком цих технологій відбувається значне збільшення відповідних обсягів наукової та іншої спеціалізованої інформації. У тому числі й тієї, яка стосується об'єктів техноло­гічної діяльності людини. Тому важливою рисою сучасного дизай­нера чи фахівця будь-якої галузі виробництва є не стільки втри­мання в пам'яті всіх можливих варіантів конструкції та інших специфічних відомостей про виріб, як уміння здійснювати аналіз інформації, що стосується проекту і, зокрема, безпосередньо об'єкта проектування.

Процес проектування та виготовлення будь-якого виробу чи технологічного об'єкта підлягає закону, який можна назвати зако­ном історичної детермінації або еволюції об'єктів технологічної діяльності людини.

Суть цього закону полягає в тому, що створення нового при­строю чи будь-якого технічного або технологічного об'єкта (проце­су) відбувається з опорою на вже відомі знання, практичний досвід використання аналогічних об'єктів чи процесів.

Створення виробу починають із усебічного вивчення всіх пи­тань, які в першу чергу стосуються історії створення подібних ви­робів, різних його комбінацій, дослідження ідей чи закономірнос­тей, що закладені в принцип дії історичних попередників об'єкта проектування.

Якщо ми проектуємо автомобіль, то закон еволюції техніч­них об'єктів можна виразити через такі запитання: «Яким авто­мобіль є сьогодні, яким був раніше і яким буде завтра»? Відпові­даючи на поставлені запитання, дизайнер ураховує кращий досвід в історії створення та розвитку даного технічного об'єкта, окремо переглядає його недоліки (технічні, конструкторські, ер­гономічні тощо) та переваги, і на основі цього пропонує нові ідеї стосовно майбутнього авто. Отже, це своєрідний моніторинг, що проводиться стосовно існуючих аналогів об'єкта проектування, суть якого зводиться до того, що складають ряди, в яких відобра­жають розвиток форми, конструкції, стилю, композиції тощо майбутнього виробу. Кожна наступна модель автомобіля в ціло­му за формою та конструкцією може бути схожою на попередню, проте має незначні відмінності, які покращують її ергономічні чи технологічні показники. Отже, дизайнер під час створення автомобіля не вигадує щось абсолютно нове, а спирається на вже відомі зразки, аналізує їх та вносить у їхню конструкцію нові елементи, змінює форму тощо.

Аналіз, розподіл, класифікація — методи розумової діяльності винахідника. Як ми вже згадували вище, не кожна людина здатна втримувати всю інформацію про об'єкт проектування. Тому вчені досить часто вдаються до класифікації технічних об'єктів, намага­ються систематизувати їх у певній послідовності з метою докладно­го аналізу. Тут аналіз слід розуміти як метод, що дозволяє одержа­ти необхідну інформацію про структуру об'єкта дослідження (виріб, який проектують).

Аналіз (у перекладі з грецької — розпад, розділення на окремі частини) — операція уявного або реального поділу цілого (об'єкта, властивості, процесу чи співвідношення між предметами) на скла­дові частини, яка виконується в процесі пізнання або предметно-практичної чи дослідницької діяльності людини.

Аналіз у роботі дизайнера, конструктора — це метод наукового дослідження виробів, найголовніша складова художнього констру­ювання.

Аналіз, як метод наукового дослідження, дає змогу здійснюва­ти класифікацію. Тому, як правило, кажуть, що аналізувати — це значить досліджувати, розкладати на складові частини об'єкт до­слідження.

Розподілом називають процес мислення, за якого розглядаєть­ся певний клас об'єктів, що уявно поділяють на два або більше під­класів.

Наприклад, серед технічних об'єктів візьмемо клас двигунів та уявимо, що ми розподілили його на два підкласи: двигуни, які пра­цюють на основі ЕДС (електрорушійної сили), і двигуни, що пра­цюють за рахунок тиску води, яка створює відповідну реактивну силу.

У наведеному прикладі клас розглянутих об'єктів слід вважати родом (двигуни) по відношенню до більш вузького класу об'єктів, які мають певну особливість (двигуни, що працюють на основі ЕДС). По відношенню до всього класу більш вузький клас двигунів буде називатися видом, а особливість (ЕДС), за якою ми його відібрали, — його видовою відмінністю.

Якщо клас об'єктів розподілити на два підкласи, що мають про­тилежні видові відмінності, — двигуни, які працюють за рахунок тиску газу, і двигуни, які не працюють на основі газу, — то такий процес розподілу об'єктів називають дихотомією.

Класифікацію розуміють як процес мислення, у ході якого уяв­но об'єднують у групи предмети, що мають визначені ознаки, спіль­ні для кожної групи.

Результатом проведеної класифікації може бути зведена таб­лиця, в якій досліджувані предмети чи об'єкти укладені в різні групи.

Прикладом класифікації як процесу мислення може бути таб­лиця В. О. Горського, за допомогою якої представлена еволюція двигунів.

Зрозуміло, що вона не претендує на вичерпну енциклопедію двигуна, проте дає змогу зробити аналіз того узагальненого істо­ричного досвіду, який склався у винахідництві та будуванні дви­гунів.

Складена таблиця за таким принципом: горизонтальні рядки показують основні етапи історичного розвитку двигунів; у верти­кальних рядках таблиці зібрані двигуни, що працюють від однако­вих джерел енергії.

Якщо ви уважно переглянете таблицю, то нескладно помітити: кожна клітинка містить проект двигуна, який має не лише перева­ги, а й певні недоліки, що слугувало подальшим мотивом для вдосконалення конструкції і винайдення нового підходу чи ідеї в проектуванні двигуна. Кожна представлена в таблиці конструк­ція двигуна знайшла своє широке використання у певній галузі ви­робництва. І разом із тим, винахідники постійно аналізували відо­му конструкцію, ураховували позитивний досвід, намагаючись усунути негативні чинники в діючій конструкції.

Класифікація промислової продукції є провідною умовою всебічного визначення її якості. У зв'язку з цим розрізняють різні види аналізу: художньо-конструкторський, функціональний тощо. Для визначення різних підходів у проведенні аналізу промислових виробів їх розподіляють на групи (підкласи).

Так промислові вироби як окремий клас поділяють на чотири підкласи:

а) вироби, що безпосередньо обслуговують людину (меблі, одяг, взуття тощо);

б) вироби, що обслуговують людину і водночас виконують технічну функцію (електроарматура, побутова техніка, пристрої тощо);

в) вироби, що виконують певну роботу і частково обслуговують людину (засоби транспорту, прилади, станки тощо);

г) вироби, які виконують лише певну роботу (автоматизовані системи, вузли механізмів машин тощо).

Отже, підсумовуючи, можна відзначити, що аналіз, класифіка­ція виробу проектування чи його аналогів — це трудомісткий про­цес розумової діяльності, який спрямований не лише на позитивні чи негативні сторони конструкції виробу, а й ураховує всі аспекти роботи над виробом: від його форми та кольору до реклами як про­дукту певної торгівельної марки. Тому під час аналізу дизайнер дає відповідь на запитання, що стосуються не лише того, що було чи що є, а й більш докладно визначає, які власне є потреби у вдосконален­ні об'єкта проектування за такими напрямками, як:

^ предметний (художня цінність виробу, нові конструктивні елементи чи функції, форма, колір, конструкційний матеріал, із якого виготовляється виріб);

^ виробничий (технологічність об'єкта, автоматизація під час виготовлення, низька матеріало- та енергоємність виготовлення, уніфікація тощо);

^ експлуатаційний (надійність, зручність в обслуговуванні тощо);

^ торговельний (транспортування, тара чи упаковка до виро­бу, товарний вигляд, реклама на упаковці тощо).

Дизайнер зобов'язаний аналізувати всі об'єкти власної творчої роботи — від загальних попередніх міркувань, до того, як почнеть­ся процес проектування, на всіх етапах проектування та виготов­лення виробу і навіть після того, як виріб випущено в серійне ви­робництво.

Недостатній аналіз на окремих стадіях роботи знижує цінність виробу, ще на стадії його проектування. Відсутність обґрунтовано­го художньо-конструкторського аналізу під час проектування мо­же призвести до морального знецінення виробу ще до того, як поч­нуть його серійний випуск.

Аналіз об'єкта проектування передбачає поєднання різноманіт­них факторів, вимог, умов, шляхів реалізації проекту. Наприклад, якщо розглядати лише функціональну сторону об'єкта проекту­вання і не враховувати конструкційний матеріал, форму виробу в цілому, конструктивні особливості, технологію його виготовлен­ня, то аналіз виробу буде неповним, і таким, що не виявлятиме всіх проблем, які можуть виникати під час його проектування та виго­товлення.

Після того, як визначено напрямок чи напрямки, за якими будуть удосконалювати (змінювати) або «розвивати» конструк­цію майбутнього виробу, чітко окреслюють діапазон необхідних для цього робіт, і відповідно на основі цього формулюють завдан­ня. Визначаючи завдання, дизайнер у першу чергу з'ясовує два основних запитання: по-перше, який кінцевий результат необ­хідно одержати і, по-друге, чи буде одержано розв'язок пробле­ми, над якою працюють? Зрозуміло, що, коли розв'язуються проблеми високого рівня складності, однозначної відповіді на поставлені запитання одержати не можливо. Проте, якщо за­вдання формулювати в їх контексті й у ході роботи час від часу до них повертатись, то ефективність розв'язання проблеми знач­но зростає. Розглядаючи кожен можливий варіант розв'язку (мається на увазі форма виробу, колір чи обраний конструкцій­ний матеріал, з якого його виготовлятимуть), дизайнер врахо­вує: позитивні та негативні наслідки від прийнятого рішення; як це буде впливати на остаточний варіант, тобто розв'язок пос­тавлених завдань.

Урок 6. Аналіз та компонування інформації для проекту

План вивчення:

1. Реферат, класифікація рефератів.

2. Технологія написання реферату.

Багато учнів злегка помиляються, коли вважають, що рефе­рат — це самостійний твір на задану тему.

Насправді реферат — це не твір, а огляд публікацій, доступ­них за заданою темою. Огляд, на відміну від твору, не вимагає ні фантазії, ні оригінальності мислення, ні вислову нових ідей. Зро­зуміло, у рефераті можна наводити власні твердження і вислови, але, по-перше, це зовсім не обов'язково, а, по-друге, доречно не у всіх розділах роботи. Можливо, якби всі учні добре знали, що реферат — це зовсім не твір, то й охочих писати реферати було б більше.

Реферуючи джерело, необхідно точно передавати його зміст. Залежно від того, яка роль відводиться джерелу в дослідженні, дуже важлива інформація може подаватися у вигляді цитат. Викладання має бути стислим, точним, без зайвих слів і суб'єк­тивних оцінок. Не рекомендується скорочувати слова, використо­вувати абревіатури, які будуть незрозумілі іншим учасникам до­слідження.

Виписки із книги краще подавати зонами, тобто фіксувати ін­формацію, яка стосується одного конкретного питання. Якщо у джерелі, навіть в одному абзаці чи фразі, є інформація з іншого питання плану дослідження, то на аркуші залишають певний ін­тервал для запису. При застосуванні карток у реферуванні джерел кожне питання фіксується на окремій картці. Усе це сприяє систе­матизації інформації згідно з планом дослідження. Крім того, якщо будь-які дані передбачається використати в інших розділах, то від­повідну виписку необхідно заповнити у двох примірниках.

Створення рефератів дуже схоже на колекціонування пошто­вих марок. Уявіть собі, що перед вами лежить десяток поштових марок, і ваше завдання акуратно їх розташувати. Одна людина розмістить їх у хронологічному порядку, інша — за збільшенням номіналів, третя — у порядку зростання геометричних розмірів, четверта — за країнами, а п'ята згрупує марки за темами: «спорт» — в одну групу, а «природу» — в іншу. Зверніть особливу увагу на те, що кожен проведе при цьому невелике дослідження. Хтось уважно вивчить історію марок, а хтось обмежиться їх об­міром за допомогою лінійки, але кожен проявить творчість та от­римає результат, відмінний від інших. За цим результатом можна багато що сказати про дослідницькі здібності та творчий підхід автора.

Так само відбувається й підготовка реферату. Спочатку збира­ються початкові матеріали на задану тему (книги, статті, замітки, ілюстрації), а потім витяги з них групуються в тому порядку, який зручний авторові. Успіх залежить від наявності початкових ма­теріалів і практичних навичок. Із початковими матеріалами може дуже допомогти Інтернет, а з практичними навичками ніхто не до­поможе, окрім вас самих.

Раніше для підготовки реферату доводилося або ходити в біб­ліотеку, або мати бібліотеку вдома. Сьогодні потрібну кількість публікацій з будь-якої теми можна підібрати в Інтернеті швидше, ніж дочекатися в бібліотеці виконання свого замовлення. А що сто­сується практичних навичок, то вони тому й називаються «прак­тичними», що сформувати їх можна тільки в роботі. Можна заван­тажити з Інтернету десятки готових рефератів і всі їх успішно здати. Можливо, при цьому в журналі обліку успішності з'являться хороші бали, однак рівень практичних навичок не зросте.

Існують різні типи рефератів і, відповідно, до них підходять різ­ні моделі підготовки. Якщо говорити узагальнено, то можна виді­лити чотири основні типи: навчальні, контрольні, службові і творчі реферати.

Детально ми зупинимося на аналізі творчого реферату.

Творчий реферат — це найцікавіший вид рефератів. Творчі ре­ферати готуються для себе і не мають конкретної мети, хоча на­справді цілі в них, звичайно, є, причому дуже масштабні.

Перш ніж братися за розробку творчого проекту, бажано спо­чатку дослідити серію рефератів за близькими темами. Теми цих рефератів ніхто і ніколи вам задавати не буде, і контролювати робо­ту теж нікому — це справа творча й особиста.

Чому роботу над творчими матеріалами краще починати з рефе­ратів? Тут є, принаймні, чотири причини.

Перша причина полягає в тому, що творчі роботи краще всього виконувати не тоді, коли дано завдання, а тоді, коли є бажання. Це набагато ефективніше. Робота проходить швидко та цікаво. Приво­дом для написання реферату може стати знайомство з цікавою стат­тею в журналі, освітлення якоїсь теми по телебаченню, знайомство з цікавою публікацією в Інтернеті, цікаве повідомлення, отримане по електронній пошті від інформаційних серверів. Якщо відкласти цю працю до того часу, коли на неї з'явиться завдання, зміст вивіт­риться з голови, первинний заряд пропаде, робота вийде натягну­тою і нецікавою.

Друга причина доцільності підготовки самостійних творчих ре­фератів полягає в тому, що навіть досвідчені автори рідко можуть написати хорошу роботу з першого разу. Звичайна більшість авто­рів говорять, що якби їм довелося виконати ту ж роботу ще раз, во­ни зробили б її інакше. Постійна незадоволеність результатами своєї праці — невід'ємний елемент творчості. У творчості немає стандартів і еталонів. Кожен оцінює свій результат суб'єктивно. Якщо є незадоволеність і бажання все переробити — це нормально. А ось щоб не переписувати свої роботи нескінченне число разів, по­чинати їх треба не на порожньому місці, а на основі заздалегідь під­готовлених рефератів.

Ще одна причина полягає в тому, що в будь-якій творчій діяль­ності є суперечність між структурою роботи і її змістом. Досвідчені автори добре знають, що тема володіє властивістю «вести» автора. Він замислює одне, а виходить щось зовсім інше. Щоб із цим боро­тися, дослідники заздалегідь продумують структуру (пишуть план). Проте робота, побудована за чітким планом, може бути схо­жа на стройовий статут. Деякі намагаються працювати без пла­ну — тоді робота виходить живою і безпосередньою, але, на жаль, далеко не науковою.

Особливо важко готувати матеріали для публікації в Інтернеті. Вони повинні бути цікавими, мати чітку структуру, яка потім ре­алізується за допомогою гіперпосилань. Тому часто роботу роблять у два прийоми. Перший раз статтю пишуть так, як пишеться, а потім її переписують, щоб вийшла струнка структура, що не су­перечить змісту. Якщо є заздалегідь підготовлений реферат, то все виходить швидко й ефективно.

Четверта причина бажаності попередніх рефератів полягає в то­му, що звичайна людина не може вмістити в голові зміст великої праці. Якась частина роботи при цьому обов'язково залишиться не­потрібною і піде в кошик для сміття, але без цього не обійтися. Ро­бота тільки тоді стає творчістю, коли її пропускають через «сито» суворого відбору. Суворий відбір — це основа будь-якої творчості, а щоб було з чого відбирати, треба мати початкові матеріали. Твор­чі реферати дуже добре для цього підходять.

Окремо розглянемо, як необхідно компонувати зібрану інфор­мацію, що буде використана для розробки рефератів. Спочатку не­обхідно підготувати місце для матеріалів, які ми будемо заванта­жувати з мережі.

Найбільш простий спосіб — це створити папку на комп'ютері і складати всі матеріали (текстові документи, зображення, крес­лення тощо), які стосуються теми проекту. Відразу зазначимо, що така папка може бути використана під час виконання нескладних короткотермінових завдань. Коли мова йде про більш складне за­вдання — проект, в основі якого знаходиться певна проблема, то фрагментарними відомостями, завантаженими в окрему папку, справі не зарадиш.

Для того, щоб швидко систематизувати та скомпонувати знай­дену інформацію, використовують спеціальні програмовані розши­рення для браузерів, за допомогою яких можна об'єднувати процес завантаження інформації та їх одночасну каталогізацію. Серед та­ких програм — це GrabNet (www.blewsquirrel), iHarvest One (www. iharvest.com). Однак, вони розраховані на великі за обсягом та складні за структурою і змістом наукові дослідження. Причому, багато часу буде витрачено на те, як зібрану інформацію системати­зувати та яку назву дати відповідній папці. Тому існує більш спро­щений («учнівський») спосіб каталогізації інформації для проекту, який виконують у наступній послідовності:

1. Завчасно перед підключенням до Інтернету створіть дев'ять па­пок на Робочому столі (комп'ютера) і назвіть їх найпростішими іменами: 1, 2, 3, 4, ... 9.

2. Для створення папки клацають правою клавішею миші і вибо­ром відповідної опції Створити Папку.

3. Коли з'явиться значок з ім'ям Нова папка, натисніть клавішу з цифрами від 1 до 9, а потім клавішу Enter.

4. У кожну з цих папок ми будемо складати корисні для проекту Web-сторінки з різних серверів. Під час переходу від одного сер­вера до іншого будемо відкривати для збереження сторінок кожну наступну папку.

Такий підхід у компонуванні інформації для реферату є най­більш зручним, оскільки є можливість послідовно переглядати ін­формацію з кожної сторінки, що була завантажена до відповідної папки. Якщо матеріал не підходить, його відразу відправляють до корзини. Так, переглянувши дев'ять серверів, ви обов'язково пот­рапите на потрібну інформацію для проекту.

Розглянемо компонування та створення на цій основі реферату з дослідження певної теми. Наприклад, нам потрібно знайти інфор­мацію, яка стосується механічних механізмів, історії винахідниц­тва в цій галузі. За консультацією вчителя один із напрямків пошу­ку може бути здійснено за працями вчених і, зокрема, Х. Гюйгенса. Зробимо припущення, що ми не знаємо, хто це і чим він займався. Якби нам було відомо, що це голландський фізик XVII століття, то ми могли б скористуватись одним із пошукових каталогів біогра­фій фізиків (www.atrus.ru або www.yahoo.com). Але оскільки нам це невідомо, то варто звернутися до пошукового покажчика, напри­клад www.google.ru.

Після збору матеріалів проводять їх первинну зачистку. Суть роботи полягає в тому, що за допомогою миші виділяють потрібні фрагменти з тексту на Web-сторінках, а потім копіюють їх у доку­мент Word. У результаті на заміну великій кількості завантаже­них із мережі файлів, по яких розкидана інформація, ми одер­жуємо один файл Word, в якому не буде нічого зайвого, крім тексту.

Безпосередньо процес обробки матеріалів для реферату методом компоновки здійснюється наступним чином:

1. Запускають текстовий процесор і створюють у ньому документ (поки що пустий). Потім запускають браузер і відкривають у ньому першу з раніше зібраних Web-сторінок.

2. Спочатку на Web-сторінці виділяють текст протягуванням миші. Якщо весь текст сторінки може знадобитися для теми ре­ферату, його можна виділити комбінацією клавіш CTRL+A.

3. Після цього необхідно клацнути на виділеному тексті правою клавішею миші й у створеному контекстному меню вибрати ко­манду Копіювати.

4. На Панелі задач переключаються у вікно текстового процесора.

5. Установлюють покажчик миші в те місце документа, куди буде копіюватись інформація, і дають команду Правка — Спеціаль­на вставка — Невідформатований текст.

Спеціальна вставка потрібна для того, щоб відокремити друго­рядний матеріал, яким наповнена Web-сторінка — таблиці, гі-перпосилання, рисунки, рекламні тексти тощо. Якщо зробити звичайну вставку, то вони перейдуть у документ, де готується реферат, і будуть заважати.

6. На цьому етапі роботи за допомогою Панелі задач знову пере­ключаються у вікно браузера і виконують усі операції, як було описано вище.

7. Після обробки одного Wefc-документа завантажують наступний і так обробляють усі 9 чи більше сторінок.

8. Після завершення роботи над папкою 1 переходять до наступної папки й так далі обробляють і компонують матеріал кожної тимчасової папки, що розміщені на Робочому столі.

Отже, у підсумку ми одержимо великий за обсягом документ, який є робочою основою, де будемо створювати реферат. Розмір цього документа в декілька разів більший за потрібний розмір ре­ферату. І це не дивно, адже інформація зібрана з різних серверів Інтернету й не виключено, що деяка повторюється по декілька разів. Отже, перше завдання після збору інформації в одному доку­менті — провести ревізію на предмет того, що є. Для цього відкри­вають файл у текстовому процесорі й прочитують зібрані тексти. Після кожного прочитаного блоку інформації ставлять заголовок, що характеризує його зміст. Наприклад, Походження та освіта (це про ранні пори року з життя Гюйгенса); Дослідження хвильо­вих властивостей світла; Винаходи в галузі механіки; Маятни­ковий годинник; Література (іноді на веб-сторінках поруч із текс­тами наводиться використана література). Якщо деякі заголовки повторюються, не викидайте їх відразу, а прочитайте всі, нумерую­чи кожен, наприклад: Винаходи в галузі механіки — 1, Винаходи в галузі механіки — 2 тощо.

Коли всі зібрані матеріали прочитані й заголовки розставлені, необхідно поглянути на документ так, щоб бачити лише одні заго­ловки (без тексту). Для цього в текстовому процесорі Microsoft Word є спеціальний засіб, який називається режим перегляду структури документа. У програмі Microsoft Word 2007 переклю­чення в режим перегляду структури документа виконують коман­дою Вид Схема документа. У такому режимі можна охопити пог­лядом увесь документ і швидко проаналізувати, який матеріал є зайвим, які його частини необхідно відразу видалити.

Тексти, які дослідник зміг зібрати під час підготовки вихідних положень матеріалів, складають зміст документа. Однак зміст — це ще не весь документ. Оскільки збір матеріалів здійснювався з різних серверів, то структура документа на цьому етапі компо­новки є хаотичною. Для того щоб виправити ситуацію, у тому само­му режимі перегляду документа є кнопки зі стрілками. Якщо кур­сор миші навести на заголовок, який хочемо перемістити, і клацати на стрілки, то матеріал буде відразу переміщуватися, що буде вид­но по заголовку. Тобто, разом із заголовком перейде і текст, який до нього прикріплений. Така технологія роботи дає змогу значно економити час і компонувати матеріал швидко, не переглядаючи зайвий раз раніше прочитаний текст.

Наступним кроком є більш докладна компоновка структури ре­ферату відповідно до його теми. Так, якщо в змісті реферату роз­глядатимуться історичні аспекти досліджуваної теми (приклад із Гюйгенсом), то логічно розташовувати розділи відповідно до біогра­фії вченого.

Якщо реферат присвячений певній події (наукове відкриття, суспільне перетворення тощо), то послідовність розташування роз­ділів реферату може бути дещо іншою. Спочатку викладають пере­думови, які підготували подію, потім огляд чи аналіз ситуації, що склалася. У випадку з науковим чи технічним відкриттям, необ­хідно обов'язково розглянути суть проблеми в даній галузі наук чи технічне протиріччя, що згодом було розв'язане і визнане в історії техніки як відомий на сьогоднішній день об'єкт чи пристрій.

Якщо реферат присвячений технічному об'єкту або процесу, то порядок як правило хронологічний і відповідає розвитку знань про даний технічний об'єкт, явище чи процес.

Після завершення вище описаного компонування та правки структури початкових матеріалів реферату слід перейти в один із режимів перегляду документа: Вигляд — Звичайний або Вигляд — Розмітка сторінки. На екрані монітора з'явиться майже готовий документ — реферат. Проте в нього є дві суттєві ознаки: по-перше, він перевантажений інформацією, а по-друге, це не самостійна ро­бота, оскільки все, що тут зібрано, — з інших джерел інформації. Тому, слід ще раз переглянути реферат і видалити все, що повто­рюється по кілька разів. Окремо необхідно звернути увагу на пере­ходи від однієї теми до іншої. Такі переходи необхідно доповнити власними думками чи ідеями, якщо такі будуть з'являтися.

Для остаточного завершення роботи над рефератом складають два розділи — вступ і висновки. Традиційно вважається, що напи­сання вступу до реферату найбільш складна частина його роботи, і це зрозуміло, оскільки починати з цього роботу над рефератом не варто. Вступ пишуть, коли роботу над змістовим наповненням завершено.

У вступі може бути самостійна тема — актуальність проблеми чи проекту. Під актуальністю розуміється значення того, про що написано в рефераті, для науки, техніки, культури, освіти тощо.

Якщо діяти нестандартно, тему вступу можна зробити більш різно­манітною до змісту реферату. Наприклад, якщо реферат присвяче­ний винахідникові механічних пристроїв Гюйгенсу, то у вступі можна розповісти про прилад, який він винайшов — маятниковий механізм. Такий підхід зручний для творчих рефератів.

Заключну частину рефератів оформляють, як правило, у виг­ляді висновків. У висновках не варто розглядати ті питання чи по­ложення, яких немає в тексті реферату. Отже, висновки можна швидко підготувати на основі готового матеріалу, особливо варто звертати увагу на висловлені думки чи короткі узагальнення, які є в змісті реферату. Ще важливо — висновки не повинні бути об'ємними, але обов'язково чіткими та лаконічними, без зайвих відступів щодо актуальності теми дослідження.

Обов'язковою структурною частиною реферату є списки вико­ристаних літературних джерел. Бажано, щоб було два списки літе­ратури — один відповідав знайденим у бібліотеці книжкам та жур­налам, інший — додатковий, для джерел, знайдених у мережі Інтернет.

Якщо тема складна, то може бути складено декілька рефератів, особливо, якщо проект колективний. До зібраної та скомпонованої інформації можна неодноразово звертатися та використовувати для уточнення певних теоретичних положень упродовж усього тер­міну роботи над проектом.

Урок 7. Загальні відомості про дизайн

План вивчення:

1. Дизайн як символ сучасної цивілізації.

2. Особливості дизайнерського проектування.

3. Поняття про композицію і колір.

Слово дизайн, як правило, пов'язують із багатьма речами, які нас оточують, і переважно це красиві, привабливі речі із сучасними формами та кольором.

Дизайн (від англійського Design, від от італійського disegno — позначення) — це творча діяльність, метою якої є визначення пев­них якостей промислового виробу.

У середині ХХ століття в професійному лексиконі для означен­ня формоутворення в умовах індустріального виробництва вико­ристовувався поняття «індустріальний дизайн». Цим поняттям підкреслювався його нерозривний зв'язок з індустріальним вироб­ництвом і конкретизувалась багатозначність терміну «дизайн». Треба сказати, що багато тогочасних часописів із питань техніки, під час розгляду питання про дизайн давали уточнення — індуст­ріальний дизайн. Але поволі цей термін з розвитком проектно-ху­дожньої діяльності в галузі індустріального формоутворення поча­ли називати одним словом — «дизайн». Частково це пояснювалось ще й тим, що суспільство вступило у фазу постіндустріального роз­витку.

Згодом дизайн увійшов практично в усі галузі діяльності люди­ни, став основною рушійною силою естетизації предметного сере­довища.

Дизайн застосовується під час створення будь-якого технічного промислового виробу, у будь-якій сфері людської життєдіяльності, де соціально-культурно обумовлено спілкування між людьми.

Дизайн, як творчий процес, можна поділити на художній ди­зайн (створення речей із точки зору естетичного сприйняття) та технічну естетику — наука про дизайн, ураховуючи всі аспек­ти, і перш за все конструктивність (ранній етап становлення ди­зайну), функціональність (середній), комфортність виробництва, експлуатації, утилізації технічного виробу тощо (сучасне розумін­ня дизайну).

Дизайн — це творчий метод, процес та результат художньо-тех­нічного проектування промислових виробів, їх комплексів і сис­тем, орієнтований на досягнення найбільш повної відповідності створюваних виробів та середовища в цілому можливостям та пот­ребам людини, як утилітарним, так і естетичним.

Зміст терміну «дизайн» має різні тлумачення: створення пре­красних форм, предметів; або — створення речей, які б мали рин­ковий попит. Вітчизняні спеціалісти розглядають дизайн як діяль­ність художника-конструктора в галузі проектування масової промислової продукції і створення на цій основі предметного сере­довища.

Художнє конструювання, як практика дизайну, є своєрідним методом проектування предметного середовища. Виникло воно на певному етапі культурно-економічного розвитку суспільства, є продовженням культури та перебуває на зламі двох своєрідних галузей людської діяльності - технічної й естетичної. Взаємодія двох видів діяльності визначає специфіку дизайну як особливого виду творчої естетичної діяльності, що поєднує естетичну і неесте­тичну діяльність у галузі матеріального виробництва.

Дизайн є невід'ємною складовою процесу проектування, мето­дом компонування предметних елементів та зв'язків у системах «людина — середовище» для отримання позитивних техніко-есте-тичних (споживацьких) властивостей об'єкта, що проектується, у співвідношенні з сучасним цілісним ідеалом матеріальної й есте­тичної культури.

Міжнародною радою із художнього конструювання (ІКСІД), до складу якої входять 67 професійних організацій із 37 країн сві­ту, дизайн розглядається як творча діяльність, метою якої є визна­чення формальних якостей предметів, що випускаються про­мисловістю. Ці якості включають і зовнішні риси виробу, але головним чином ті структурні і функціональні взаємозв'язки, що перетворюють виріб у єдине ціле як з погляду споживача, так і з погляду того, хто виготовив.

Дизайнер — це фахівець, що відповідає за функціональний і ес­тетичний рівень предметів та компонентів, створюючи певне сере­довище. Тобто, метою дизайнерської діяльності є естетична органі­зація предметного середовища.

Жорсткі закони конкурентної боротьби на ринку продукції ви­магають від художника-дизайнера враховувати вимоги споживачів до продукції, рівень розвитку нових технологій, особливості дизай­нерських традицій національних шкіл, народних майстрів.

Дизайн сьогодні — це провідна технологія у створенні будь-яких речей, починаючи від літаків та суден і завершуючи модель­ним одягом та побутовими приладами. Тому, дизайнер повинен працювати у творчій співдружності з інженерами, конструктора­ми, вченими, технологами, економістами, лікарями, знаходити цілісне уявлення про майбутній виріб, прогнозувати можливі нега­тивні наслідки від користування таким виробом людиною.

Дизайнер повинен мати широкий кругозір і гарний естетичний смак, уміти творчо мислити, володіти аналітичними й об'ємними методами пошуків форми, добре знати конструктивні й оздоблю­вальні матеріали. Таким чином, дизайнер займає чільне місце в га­лузі художнього конструювання, у проектуванні складних виробів, де технічна й естетична сторони однаково важливі.

Завдання дизайну — формування гармонійного предметного середовища, що найбільш повно задовольняє матеріальні і духовні потреби людини. Тому дизайн створює матеріальні цінності, які безпосередньо в процесі художнього конструювання набувають ес­тетичної цінності.

Дизайн за своїм характером, методом (художнє проектування) і метою належить до естетичної діяльності. За предметом, засобами і результатами дизайнерська діяльність входить до структури про­мислового проектування, а через нього — у систему промислового виробництва.

Як засвідчує світовий досвід, дизайн — це потужне джерело за­безпечення якості товарів та послуг, ефективний засіб суттєвого підвищення конкурентоспроможності промислової продукції, усього середовища життєдіяльності. Його застосування, за віднос­но незначних фінансових вкладень, здатне забезпечити вагомий позитивний ефект на економіку держави, на розвиток матеріальної культури суспільства.

За останні два десятиліття практика дизайну надзвичайно уск­ладнилася. Адже проектування принципово нових промислових виробів, художньо-конструкторські зміни у зовнішньому вигляді промислової продукції неможливі без серйозної зміни її технічних характеристик, без створення фірмового стилю, що охоплює всі сфери діяльності сучасної корпорації. Фактично, зараз неможливо знайти сфери виробничої чи соціальної практики країни, у якій би не брали участь професійні художники-проектувальники, дизай­нери.

На чому ґрунтується дизайнерське проектування? В основі художньо-конструкторської діяльності лежить композиція. По­няття «композиція» у мистецтвознавстві має кілька значень. У пе­рекладі з латинського composition означає — твір, поєднання, роз­міщення, зіставлення. Композицією називають будь-який твір мистецтва, незалежно від його виду: архітектура, музика чи живо­пис. Крім того, під композицією розуміємо творчий процес (компо­нування) — побудову художнього твору, об'єднання його частин в єдине ціле. Композиція — це також наука, теорія творчості, що має відповідні закони, прийоми компонування та структурного аналізу виробу.

Основи композиції були закладені ще в давніх трудових тради­ціях українців, і слугували основою у творчих проявах народних майстрів. Народні художні ремесла продукували традиційні пред­мети домашнього вжитку, в яких функціональні якості органічно поєднувалися з естетичними.

Розглянемо більш докладно закономірності композиції з ураху­ванням основних понять, що є провідними для практики дизайну (див. табл. 7.1).

Таблиця 7.1

СИСТЕМА КОМПОЗИЦІЙНИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ, ПРИЙОМІВ І ЗАСОБІВ

Провідні поняття та положення	Композиційні закономірності
1	2
Композиційна якість	Гармонійність, співрозмірність, ціліс­ність
Види композиції	Фронтальна, об'ємна, глибинно-про­сторова
Композиційні закони	Закон пропорційності, закон масшта­бу, закон контрасту
Композиційні прийоми	Ритм, симетрія, асиметрія, статика, динаміка, монохромія, поліхромія
Засоби виразності	Ажурність, пластика, текстура, фак­тура

Однією з умов виразності об'єктів художнього конструювання є композиційна якість. Вона складається з гармонійності, співроз-мірності та цілісності, які є важливими факторами естетичної до­сконалості виробів.

Гармонійність форми характеризується узгодженістю, відсут­ністю в композиції протиріччя між різними геометричними та фі­зичними (колір, маса, фактура) характеристиками.

Співрозмірність форм частин композиції повинна бути в тако­му співвідношенні, яке створює правильний масштаб для зорового сприймання кожної з них. Основу співрозмірності або масштаб­ності становлять усталені уявлення про нормальні розміри і маси тих чи інших предметів та їх частин. Як і гармонійність, співроз-мірність форм — важлива умова композиційної цілісності.

Цілісність форми можна досягти відбором таких фізичних і геометричних характеристик частин композиції, за яких вона сприймається як єдиний закономірний організм. Невідповідність елементів форми за одними і тими ж ознаками (пропорції, фактура, колір) призводить до порушення цілісності. Цілісність передбачає також єдність структури й тектоніки.

У художньому конструюванні існують три види композиції: фронтальна, об'ємна, глибинно-просторова.

Фронтальна композиція — це композиція, що розташована в одній площині. Об'ємна — це композиція виробу, яку ми сприй­маємо з усіх сторін. Глибинно-просторова — ця композиція, що ви­конується з передаванням глибини простору.

У композиції художньо-конструкторських виробів діють такі закони, як масштабу, закон пропорційності, закон контрасту.

Закон масштабу. Серед об'єктів художнього конструювання трапляється чимало предметів, які мають, наприклад, набір фарфорових чайників, тарілок, майолікових дзбанків, мисок, дерев'яних ложок. Зрозуміло, що розміри цих предметів повинні мати розумні межі — від мініатюрних, через оп­тимальні, до великих. Найзручнішими в користуванні є предмети оптимальних розмірів. Звідси випливає, що людина (як користу­вач речей) у композиції об'єктів художнього конструювання є своєрідним масштабним еталоном, мірою всіх речей. Закон масш­табу розкриває логічно і художньо мотивовані метричні відношен­ня між людиною і твором, оточуючим середовищем і твором, його елементами та загальними габаритами форми.

Використання масштабів зводиться до трьох основних момен­тів. Перше — застосування звичайного антропометричного масш­табу, виходячи також із того, хто тим предметом має користувати­ся, чоловік чи жінка. Іноді масштаб набуває чітких «особистісних» ознак. У зменшеному масштабі випускають значну частину су­венірних виробів: пластику малих форм, дрібні, але вишукано оз­доблені побутові предмети з яскраво вираженими локальними оз­наками певного осередку народних художніх промислів краю, країни. Нарешті, третій момент зводиться до свідомого збільшення масштабу — гіперболізації, що сприяє вияву відчуттів урочистості, піднесеності, декоративності. У цьому масштабі виготовляли пере­важно твори, які пов'язанні з оформленням інтер'єру, ритуальні і культові предмети.

Надто великого масштабу твори, без будь-якого логічно-худож­нього мотивування, кваліфікуються як такі, що позбавленні масш­табу — амасштабні.

Відповідного масштабного ефекту можна досягти не тільки змі­нюючи розміри, а й пластичними, графічними засобами декору. Таким чином, закон масштабності демонструє широкі можливості емоційного впливу, підкреслює виразність форми стосовно людини й навколишнього середовища.

Виявлення масштабності в композиції забезпечують закон пропорційності, закон контрасту та засоби ритмічної організації форми.

Закон пропорційності передбачає інтуїтивну або свідому ор­ганізацію прийомів площинного та об'ємно-просторового формот­ворення на основі кратних і простих співрозмірних величин.

У композиції об'єкта художнього конструювання пропорційна співрозмірність форми не знайшла такої досконалої й детальної розробки, як у теоретичних працях майстрів архітектури (Вітрувій — перше століття до н. е., Альберті, Серліо, Палладіо —

XVI ст., Віоллеле Дюк — XIX ст., Ле Корбюзье, Жолтовський І. — XX ст.), однак аналізуючи форму давньоєгипетського кам'яного посуду, можна виявити кратні і прості відношення між основними величинами. Кратні відношення дають ціле число повторення квадрата у плоскому прямокутнику або куба в паралелепіпеді — 1: 1, 1: 2, 1: 3, 1: 4 тощо.

Прості відношення має в собі модуль, де вміщається ціле число раз по двох або по трьох координатах (2: 3, 3: 4, 2: 5, 3: 5, 4: 5, 5: 6). Простими відношеннями дизайнери дістають чітку співрозмірність площинних і просторових форм, що ґрунтуються на їх гармонійно­му зв'язку з оточуючим середовищем та людиною.

Складні ірраціональні відношення (наприклад, золотий пере­різ — 1,62...: 1) рідко трапляються в композиції виробів. Таким чи­ном, закон пропорційності — це гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле. Він дає змогу уточнити форму, знайдену на основі вже відомих загальних пропорційних законів (цілісності, тектоніки, масштабу), підпорядковуючись основній конструктивно-художній ідеї композиції.

Закон контрасту. Поняття контраст означає чітко виявле­ну протилежність відповідних властивостей предмета, стану, дії тощо. Закон контрасту в композиції об'єктів художнього конс­труювання має дещо іншу дію, ніж у природі або суспільній сві­домості. Якщо в природі закон контрасту діє невідворотно, як одночасна боротьба протилежностей і їх діалектична єдність, то в мистецтві художник вільний у виборі тотожностей, нюансу чи контрасту.

Тотожність характеризує найпростішу композиційну залеж­ність повторення різних величин (1: 1) — метричних, ритмічних, пластичних, тональних, кольорових. Тотожні повторення застосо­вуються під час виготовленні наборів (ансамблю) однотипових ви­робів.

Композиційні відношення, що наближаються до повторення різних елементів, величин, властивостей площинно-просторової форми, називаються нюансами (буквально — відтінок, ледь поміт­на різниця). Таким чином, нюанс — це відношення близьких за влас­тивостями композиційних ознак предмета.

Чітко виражені відмінності, нерівність і їх протиставлення в структурі твору називається контрастом композиції. В об'ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражені переважно співвідношеннями протилежних пар, а саме:

а) метричний контраст форми (розмірів): низька — висока, вузька — широка;

б) пластичний контраст форми, елемент — частина, увігнута — опукла, статична — динамічна, симетрична — асиметрична;

в) контраст матеріалу форми (текстура, фактура, тон, колір), виразна текстура — ледь помітна, світла-темна, тепла-холодна;

г) контраст конструктивної ідеї (функції) форми.

Як бачимо, контраст у композиції має широке універсальне значення. Він охоплює всі контрастні пари композиційних прийо­мів та засобів виразності, а іноді стосується й конструктивної осно­ви виробу. Таким чином, за законом контрасту взаємодія контраст­них пар (елементів) посилює і загострює їх контрастність, а взаємодія тотожних і нюансних елементів послаблює їх якості.

Композиційні прийоми. На відміну від законів композиційні прийоми належать до категорій, що відіграють важливу роль у розробці конструктивних ідей тектонічної структури та посилен­ні пластичної й емоційної виразності композиції виробу. До голо­вних композиційних прийомів належать ритм, метр, симетрія, асиметрія, статика і динаміка.

Ритм — властивість, що характерна для багатьох явищ при­роди, у тому числі й для життя людини (ритми обміну речовин, серцебиття, дихання тощо), а також ритмічні цикли року, відпли­ви й припливи моря тощо. Ритмічність, повторюваність окремих рухів і їх циклів характерна для процесів праці, а тому знахо­дить своє втілення у матеріальній формі її продуктів. Як відобра­ження закономірностей реального світу, ритм увійшов у всі види мистецтва, став одним із необхідних засобів організації художнь­ої форми. У музиці, у танці він проявляється як закономірне чер­гування звуків або рухів. В архітектурі, образотворчому і декора­тивному мистецтві відчуття ритму створюється чергуванням ма­теріальних елементів у просторі. Час у такому ритмі замінено просторовою протяжністю, часова послідовність — просторовою.

Ритм як композиційний прийом художнього конструюван­ня — це повторення елементів об'ємно-просторової і площинно-ор­наментальної форми та інтервалів між ними, об'єднаних подібни­ми ознаками (тотожними, нюансними і контрастними спів­відношеннями властивостей тощо). Він буває простий і складний. Простий ритм — рівномірне повторення однакових елементів та ін­тервалів у об'ємно-просторовій та орнаментальній структурі й на­зивається метричним. Одним із прикладів метричного порядку мо­же служити рівномірне розміщення «дармовисів» на гуцульських виробах із дерева.

Прийом ритмічності може ґрунтуватися не тільки на величині й послідовності елементів, йому можуть бути підпорядковані і пластичність, фактура, тон, колір. Складний ритм ґрунтується на поєднанні або накладанні простих елементів. Кількість комбіна­цій при цьому безмежна, але протяжність ритмічних структур має кількісні межі. Метричний і ритмічний композиційні прийоми по­будови форми поширюються також на геометричні тіла і їм подібні тектонічні структури, у побудові яких немає ознак ряду. Коло, квадрат і всі правильні багатокутники належать до ясно вираже­них метричних форм, а криві конусного перерізу (еліпс, овоїд, па­рабола, гіпербола) і спіралі належать до ритмічних фігур. Конус і піраміда метричні по горизонталі й ритмічні по вертикалі.

Аналогічно цим принципам типології підлягають також об'єм­но-просторові предмети та орнаментальні мотиви, форма яких подіб­на до відповідних геометричних тіл і криволінійних фігур.

Якщо для метричних композиційних структур характерна спокійна монотонність, урівноваженість, то ритмічні структури відзначаються різною частотою — сповільненою і зростаючою. Важливе значення для ритму має напрям. Ритмічна організація композиційних елементів (наприклад, взаємного розміщення ор­наментальних мотивів на площині) може здійснюватися в одному, двох або чотирьох напрямах (сітчаста композиційна схема орна­менту).

Симетрія як композиційний прийом — це чіткий порядок у розташуванні, поєднанні елементів частин відповідної структури виробів. Принцип симетрії зустрічається у природі (наприклад, кристали, листочки, квіти, метелики, птахи, тіло людини тощо). Симетрія вносить у об'єкти художнього конструювання порядок, закінченість, цілісність.

Відомо три типи симетрії. Перший, найпоширеніший — так звана дзеркальна симетрія. Фігури або зображення, розміщені в одній площинні, діляться лінією на однакові частини, аналогічно відображенню в дзеркалі. Цим типом симетрії наділена більшість об'єктів рослинного і тваринного світу, а також людина. Другий тип симетрії — осьова, трансляція або перенесення частини форми предмета відносно вісі. Симетричні фігури, що суміщаються на пло­щині одна з одною, можуть переноситися вздовж однієї або двох осей. Третій тип симетрії — гвинтова або циклічно-обертова, за­стосовується для об'ємних тіл обертання. Симетрична фігура рів­номірно переміщується щодо осі, перпендикулярної до центра ос­нови, обертається навколо неї, залишаючись у межах кривої.

Порушення симетрії може застосовуватися з метою посилення виразності форми та її гострішого емоційного впливу на людину.

Асиметрія — відсутність будь-якої симетрії. Асиметрія вира­жає невпорядкованість, незавершеність. Вона за своєю суттю «ін­дивідуальна», тоді як в основі симетрії закладена певна типологіч­на спільність. Їй підпорядковуються твори, наділені симетрією даного типу. У композиційному рішенні об'єктів художнього конс­труювання симетрія й асиметрія є важливими прийомами органі­зації цілісної форми.

Динаміка і її протилежність статика (урівноваженість) діють на емоції, визначаючи характер сприйняття форми виробу. Конт­раст відношень створює динаміку як «зоровий рух» у напрямі пере­важаючої величини. Це однаково стосується об'ємних і площинно-орнаментальних форм. Слабка динаміка виражається нюансними відношеннями елементів. Тотожні відношення величин форми за трьома координатами характеризують статичну структуру.

Композиційний прийом динаміки і статики ґрунтується не тіль­ки на вимірних величинах форми, а й на співвідношеннях інших властивостей (ажурності, тону, кольору, фактури тощо).

Засоби виразності. Художники-конструктори у своїх виробах вибірково застосовують різноманітні засоби емоційно-художньої виразності, а саме: фактуру, текстуру, колір, графіку, пластичність і ажурність. Три перші цілком залежать від природних властивос­тей матеріалу та технології його обробки. Так, фактура, текстура і колір дерева, з якого зроблений предмет, можуть викликати не од­накові чуттєві емоції при користуванні цим предметом. Вони мо­жуть нести відчуття легкості або вагомості, досконалої вишука­ності, довершеності й лаконічної простоти або звичної буденності.

Фактура (від латинського factura — виконання) — спосіб пода­чі, формування поверхні твору. Загалом її поділяють на природну і технологічну. До природної відносять фактуру поверхні, яка не обробляється. Наприклад, природна фактура кори дерева, рогу оленя, каменю. Технологічну фактуру одержують у процесі від­повідної обробки матеріалів: різання, тесання, кування, карбуван­ня, шліфування або внаслідок виготовлення самих творів: плетін­ня, ткання, вишивання тощо.

Весь спектр фактури умовно можна поділити на рельєфну, дріб­но-рельєфну, шорстку і гладку. Рельєфну фактуру мають твори з го­стро вираженою пластикою поверхні, наприклад, плетені вироби з лози, рогози, соломи тощо. Дрібно-рельєфна фактура характери­зується слабо вираженою пластикою поверхні. Сюди відносять ткані, в'язані, вишиванні твори. Шорстку фактуру мають здебільшого не-шліфовані вироби з дерева, металу, каменю. Гладку фактуру мають поверхні твердих матеріалів після шліфування, полірування, лако­вого покриття. Наприклад, поліровані поверхні деяких виробів з де­рева, каменю і металу. Поверхня з гладкою фактурою залежно від чистоти обробки буває матовою, напівматовою і дзеркальною.

Текстура (від латинського textura — будова, зв'язок, ткани­на) — природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу. Во­на буває простою і складною, вигадливою і навіть примхливою. Ма­люнок текстури буває дрібний і великий, слабо і чітко виражений.

Графічність — позитивна якість композиції, яка своїми еле­ментами і трактуванням нагадує графіку або має з нею спільні засо­би виразності: лінії, крапки, плями, силуети. Розглянемо кожен із них окремо.

Поняття про колір. Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітек­тори, дизайнери, розв'язують композиційні задачі, пов'язані з ко­льоровим кліматом міста, виробничого і суспільного інтер'єрів, виставкового ансамблю. Текстильники розуміють під цим термі­ном засіб, який застосовується для фарбування.

Колір — це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчут­тя згідно зі спектральним складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: хроматичні й ахроматичні. До групи ахроматичних відносяться білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбито­го світла або неоднаковим коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні ко­льори відмінні один від одного тільки за яскравістю, тобто вони ві­дображають різну кількість світла, що падає на тіло.

Між найяскравішими — білими — і найтемнішими — чорними поверхнями є різні відтінки сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3000 відтінків.

Хроматичні кольори — це ті кольори та їх відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: кольоровий тон, насиченість і яс­кравість.

Кольоровий тон і насиченість є якісними характеристиками ко­льору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від даної пофарбованої поверхні. Якість хрома­тичного кольору залежить від падаючого на зображуваний об'єкт загального світлового потоку.

Основні закони кольорознавства. Перший закон визначає, що для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хрома­тичний, який при змішуванні з першим у певних пропорціях дає ахроматичний колір. Ці кольори називаються допоміжними, вони є контрастними один до одного. На кольоровому колі вони розта­шовуються на різних кінцях одного діаметра.

Другий закон стверджує, що змішування двох недодаткових хроматичних кольорів різних кольорових тонів дає новий кольоро­вий тон, що знаходиться на кольоровому колі на однаковій відстані від кольорів, що змішуються. Тому, з трьох кольорів, розміщених у кольоровому колі на однаковій відстані один від одного, можна отримати, змішуючи їх у певних пропорціях, усі можливі кольо­рові тони та їх відтінки. Наприклад, при змішуванні червоного, си­нього та жовтого кольорів можна отримати всі спектральні кольо­ри, тому вони мають назву — основні кольори.

За третім законом результат змішування залежить від самих кольорів, але не від спектрального складу світлових потоків, що викликають ці кольори. Завжди є можливість замінити спектраль­ний жовтогарячий сумішшю червоного з жовтим, і колір при цьо­му не змінюється.

Гармонія кольорів. Різні кольори і кольорові поєднання по-різ­ному сприймаються людиною, викликають різноманітні асоціації і почуття: можуть створювати почуття радості, підвищувати чи знижувати працездатність.

У простому поєднанні хроматичних кольорів з'єднують два до­поміжних кольори, скажімо червоний із зеленим, синій із жовтога­рячим, фіолетовий із жовтим. Це дуже розповсюджене поєднання: його часто застосовують у тканинах із малюнком, на килимових доріжках тощо. Якщо необхідно, контраст пом'якшують, додаючи до поєднання третій нейтральний колір, наприклад сірий.

За складного поєднання додаткових кольорів один із них беруть із двома або декількома відтінками. Поєднання трьох різних коль­орів дуже інтенсивне. Однак усі три кольори не потрібно брати в од­накових кількостях, один із них повинен переважати, а два інші — бути допоміжними.

У будь-якому поєднанні кольорів один колір повинен переважати, тобто бути визначальним, і він буде займати найбільшу поверхню. У кожного з нас є свій улюблений колір. Але не завжди варто цим ке­руватися при доборі кольору і поєднанні кольорів. Адже головною прикрасою виробу є гармонізація кольорів. Вдалим поєднанням може бути однотонна палітра багатьох відтінків якого-небудь кольору, але підібрати її досить важко. Тому найкраще в процесі художнього конс­труювання використовувати положення про гармонію кольорів.

Урок 8. Стадії дизайну об'єктів технологічної діяльності

План вивчення:

1.Теоретичні передумови художнього конструювання.

2. Основні принципи художнього конструювання.

3. Методика художньо-конструкторського аналізу.

4. Послідовність художнього конструювання об'єктів технологіч­ної діяльності.

Дизайн як наукова дисципліна вивчає комплекс проблем, що виникають у ході аналізу зв'язків і відносин системи «людина — виріб — середовище». Результатом їхніх досліджень є розуміння сутності проектування функціонально доцільних, технічно зроб­лених, економічно виправданих і естетично виразних виробів, що складають у сукупності оптимальне предметне середовище для життєдіяльності людини. Особливо важливим стає вивчення тих властивостей промислових виробів, що виявляються в процесі експлуатації. Сукупність таких властивостей виступає як кінцева мета створення виробу і відповідає критеріям оцінки споживачем його якості. До найважливіших споживчих властивостей про­мислових виробів відносяться: суспільна доцільність, відповід­ність призначенню, зручність експлуатації і ремонту, естетична значущість.

Вироби, що створюються за допомогою художнього конструю­вання повинні, відповідати сучасним вимогам, які висуває до них штучне предметне середовище, що безперервно змінюються та вдосконалюється.

Аналіз споживчих властивостей, а також облік сформованого в суспільстві розуміння можливих засобів задоволення людських потреб, дозволяють сформулювати визначені вимоги щодо оцінки якості проектування і виробництва промислової продукції, як ви­моги дизайну. Вони являють собою систему принципів і закономір­ностей, що відображають усю складність взаємин людини з пред­метним світом.

Комплекс вимог дизайну і сукупність споживчих властивостей виробів можна умовно розділити на чотири групи:

^   соціальні;

^   утилітарно-функціональні; ^   ергономічні; ^   естетичні.

Для того щоб оцінити сукупність суспільно корисних влас­тивостей виробу-речі, необхідно врахувати групу вимог, пов'язаних із матеріальними витратами: одноразовими — на ви­робництво виробів, і тривалими — на його споживання і ре­монт.

Кінцевий критерій оцінки відповідності промислових виробів вимогам дизайну — це результат порівняння величини корисного ефекту споживання речі і сумарних матеріальних витрат.

Основні принципи художнього конструювання

Художнє конструювання — новий метод проектування виробів промислового виробництва, упровадження якого повинне забезпе­чувати високу якість продукції.

Основною метою художнього конструювання є активне вдоско­налювання навколишнього середовища, естетизація матеріальної сфери праці і побуту людини.

Треба відзначити, що зміст та стадії художнього конструю­вання визначаються напрямками, за якими розвивається дизайн сьогодні.

У сфері діяльності дизайнера існують різні напрямки (спеціалі­зації), з яких найбільш поширені наступні: приладо- і машинобу­дування, засоби транспорту, вироби легкої промисловості, інстру­менти, промислова графіка тощо. Останнім часом спостерігається інтенсивний розвиток традиційних видів проектування — архітек­турного, містобудівного, промислового і нового видів дизайнерсько­го проектування — системотехнічного, організаційно-управлінсь­кого (АСУ), соціального тощо.

Основні принципи художнього конструювання виробів про­мислового виробництва:

1. Комплексне, одночасне вирішення утилітарно-функціональ­них, конструктивно-технологічних, економічних, соціальних і естетичних питань.

2. Врахування особливостей навколишнього середовища та конк­ретних умов.

3. Єдність форми і змісту.

У художньому конструювання найбільш вагомим є вирішення утилітарно-функціональних питань. Будь-який виріб, зроблений людиною, має визначене призначення і виконує відповідну функ­цію. У процесі проектування як форми виробу в цілому, так і окре­мих частин, у першу чергу необхідно прагнути до того, щоб форма виробу максимально відповідала його утилітарно-функціонально­му призначенню.

У сучасній практиці проектування сутність першого принципу можна відобразити лаконічною формулою: користь + зручність + + краса. Кожний елемент даної формули являє собою сукупність наступних факторів: «користь» — техніко-економічних; «зруч­ність» — ергономічних; «краса» — естетичних. Тому в процесі ху­дожнього конструювання повноцінний результат оптимального рішення форми виробу є наслідком використання цієї формули. Не можна нехтувати окремими складовими формули на користь ін­ших (наприклад, менше уваги приділяти питанням зручності та функціональності майбутнього виробу, і за рахунок цього спрощу­вати його конструкцію, технологію виготовлення тощо).

Виріб, як об'єкт проектування, повинен відповідати оточуючо­му середовищу і конкретним умовам. Розглянемо декілька при­кладів:

1. Планування та конструкція автобусів, які призначені для внутрішнього міського та міжміського транспортування (рей­сові поїздки на великі відстані), повинні бути зовсім різні. У першому випадку, у конструкції автобуса необхідно забезпе­чити більш вільні проходи та більшу кількість дверей. У дру­гому випадку, навпаки, необхідно максимальне використання площі під місця для сідання, та наявність одного виходу та од­ного входу.

2. Транспортні засоби пересування в умовах півночі та півдня, тобто різних кліматичних умов, повинні мати суттєві конструк­тивні відмінності, технічні та експлуатаційні характеристики. Тому, на стадії визначення конструкції автобуса та матеріалу для його виготовлення, мають бути враховані температурний режим, кліматичні особливості регіону, в якому буде відбува­тись його експлуатація. 3. Питання, що пов'язані з визначенням кольору для фарбуван­ня промислових приміщень та обладнання, неможливо розв'язати в загальному вигляді, без урахування конкретних умов. Відомо, що визначення кольору інтер'єру залежить від багатьох аспектів, наприклад, характеру промислового проце­су, розмірів та завантаженості промислової площі, освітленос­ті приміщень тощо.

Таким чином, жоден об'єкт проектування неможливо розгляда­ти без урахування умов навколишнього середовища та конкретних умов експлуатації.

Єдність форми і змісту (образність). Цей принцип, з точок зору художньо-естетичних та соціальних вимог до об'єкта проек­тування, є найбільш складним і відповідальним у художньому конструюванні. Наприклад, відомо, що протягом століть фор­мується архітектура різних будинків і споруджень, поєднуючись із їхнім змістом. В історичному процесі розвитку архітектурні форми змінювалися разом із прогресивним розвитком науки, тех­ніки, мистецтва і соціальних умов життя людей. Ці зміни форм і зразків в утилітарних мистецтвах складалися головним чином із появою нових матеріалів і конструкцій, нових соціально-еконо­мічних і побутових умов, під час розвитку продуктивних сил сус­пільства.

Найбільш широко принцип єдності форми та змісту використо­вується в галузі автомобілебудування.

Образ різних типів об'єктів дизайну формується в складному творчому процесі з урахуванням основних принципів, у тому числі і принципу єдності форми та змісту.

Методика художньо-конструкторського аналізу

Поняття аналізу та інших способів розумової діяльності конс­труктора (дизайнера) ми розглядали в попередніх параграфах, то­му зараз окреслимо лише особливості художньо-конструкторсько­го, функціонального та композиційного аналізу.

Художньо-конструкторський аналіз — це комплексний, ціліс­ний і різнобічний процес, у ході якого послідовно розглядають та оцінюють досконалість виробу, і зокрема: функціональність, конс­труктивність, технологічну доцільність, експлуатаційну практич­ність, економічність, вимоги ергономіки, раціональність компози­ції й естетичність.

Розрізняють таку послідовність художньо-конструкторського аналізу об'єктів проектування:

1) Збір інформації з різних джерел — патентних матеріалів, ката­логів і проспектів, що відносяться до аналогів заданого для про­ектування виробу.

2) Підбір діючих аналогів виробу, що проектується.

3) Аналіз функціональних вимог із визначенням зв'язку «лю­дина — машина», «предмет — середовище» і безпеки експлу­атації.

4) Виявлення відповідності форми конструктивній основі, логіці і тектонічності форми.

5) Аналіз відповідності матеріалів у функціональному, конструк­тивному і декоративному відношеннях.

6) Аналіз технологічності виробу як в окремих елементах, вузлах і деталях, так і в цілому.

7) Аналіз композиційного рішення цілісності форми, єдності ха­рактеру всіх елементів і відповідності форми стильовій спрямо­ваності.

8) Загальний висновок по виробу.

Із завдання на проект дизайнер довідується про призначення об'єкта, його принципіальну будову, технологічні можливості його виготовлення, зв'язок із предметним середовищем тощо. Дизайне­ру треба багато чого знати: як діє машина або прилад, в яких умо­вах вона буде працювати, які існують можливі типові варіанти конструкції даного об'єкта; вимоги до нього тощо.

Як правило, об'єкт має прототипи, тому їх необхідно врахову­вати в процесі проектування.

Прототипи — це вироби, що виготовлялися раніше і мають аналогічну функцію та умови експлуатації, що й об'єкт проекту­вання.

Якщо проектується зовсім новий виріб, який не має прямого прототипу, дизайнери вивчають аналогічні машини або речі.

Аналоги — це вироби, які мають подібні чи близькі за змістом функції до об'єкта проектування.

Під час художньо-конструкторського аналізу виробу особливу увагу звертають на функціональні вимоги до нього.

Функцію виробу необхідно розуміти дуже широко, обов'язково у зв'язку з діяльністю людини. Призначення виробу — це його ос­новна функція. Комплекс функціональних вимог розподіляється за чотирма основними групами виробів:

1. Вироби, що безпосередньо обслуговують людину (предмети по­буту, одяг, взуття, меблі тощо).

2. Вироби, що безпосередньо обслуговують людину і виконують технічну функцію (побутові прилади, електроарматура тощо).

3. Промислові вироби, які виконують робочу функцію і частково обслуговують людину (верстати, прилади, машини, засоби транспорту).

4. Промислові вироби, які виконують тільки робочу функцію (автоматизовані системи, вузли механізмів машини, автома­тичні лінії).

До першої групи виробів ставляться дві умови:

^ по-перше, вироби, якими безпосередньо користується лю­дина, повинні володіти такою формою, яка б відповідала анатомії та фізіології людини;

^ по-друге, вони повинні мати такі властивості та якості, які б робили їх дійсно необхідними для людини. Кожна річ, яка призна­чена для безпосереднього споживання, повинна оцінюватися за власними корисними властивостями.

Вироби, що відносяться до другої групи, мають більш складну функціональну структуру, вони обслуговують людину, об'єднуючи в собі технічну та споживчі функції.

До третьої групи відносяться знаряддя праці, що вимагають від людини відповідних фізичних зусиль. Ці знаряддя праці повинні мати гарну форму, що відповідає трудовим рухам людини, а також володіти необхідними робочими властивостями.

Знаряддя праці, які самостійно виконують робочі функції, без безпосередньої участі людини, але під її контролем, відносяться до четвертої групи. Вироби даної групи мають складні комплекси керування, які поєднуються або просторово відокремлюються від них.

Однак, слід мати на увазі, що ця класифікація вимог спрощена. Багато виробів, що оточують людину, мають складні і різноманітні функції, які потребують комбінованого використання. У залеж­ності від того, до якої з груп відноситься об'єкт проектування, виз­начається відповідний комплекс функціональних вимог, що пред'являє дизайн до певного виробу.

Функціональний аналіз. Аналіз функціональних вимог — це визначення соціального значення виробу, тобто облік та оцінюван­ня всіх якостей, що характеризують зв'язок «людина — виріб».

Не менш важливим у функціональному аналізі є виявлення зв'язку «виріб — середовище». Потрібно звернути увагу на те, на скільки форма виробу за своїм характером та стильовим спря­муванням відповідає іншим елементам, які в процесі використан­ня складають комплекс виробів (наприклад, комплекс елементів, з яких складається інтер'єр приміщень різного призначення). Та­ким чином, функціональність — це зручність, раціональність, відповідність та досконалість.

Композиційний аналіз. Поняття композиція виробу, предмета, чи виробу пов'язано з поняттям їх образності і художньої вираз­ності.

Композиційна якість — кінцева фаза, до якої приходять лише після ретельного і всебічного аналізу всіх утилітарних і функціо­нальних вимог, пропонованих щодо виробу. Вироби повинні мати оригінальну композицію і цілісність форми, але це не головне, то­му що конструкції всіх виробів обов'язково повинні відповідати їх функціональним вимогам.

Послідовність художнього конструювання об'єктів техно­логічної діяльності

Художнє конструювання в поєднанні з технічним (інженерним проектуванням) утворюють єдиний процес проектування об'єктів технологічної діяльності, незважаючи на те, що процес художньо­го конструювання спрямований на виконання специфічної мети — гуманізація предметного середовища. Але, дизайнер, працюючи у творчій співдружності з іншими спеціалістами, завжди вирішує свою специфічну задачу.

Створити зроблений виріб промислового виробництва без послі­довної методичної розробки неможливо. Дизайн об'єктів технологіч­ної діяльності здійснюється поетапно, у відповідності, яка встановле­на ДСТ 103-68 «Єдиної системи конструкторської документації». У відповідності з ЄСКД, весь процес художнього конструювання скла­дається із етапів, послідовність яких указана в таблиці 8.1 (графа — етапи художнього конструювання).

Таблиця 8.1

ПОСЛІДОВНІСТЬ ХУДОЖНЬОГО КОНСТРУЮВАННЯ ОБ'ЄКТІВ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стадії інженерного проектування	Етапи художнього конструювання	Результати роботи ху­дожника-конструктора
1	2	3
Технічне завдання	Розробка технічного завдання. Попередній аналіз проектної си­туації	Узгодження з дизай­нером технічного за­вдання
Художньо-конструк­торський аналіз	Розкриття якостей аналогів і комплексу зв'язків «людина — виріб» та «людина — середовище»	Узагальнення худож­ньо-конструкторського аналізу
Технічна пропозиція	Розробка художньо-конструкторської пропо­зиції. Дослідження, що стосуються соціологіч­них, ергономічних та інших даних про об'єкт проектування. Визна­чення вимог, що ставить дизайн до виробу, який проектується. Визначен­ня художньо-конструк­торських завдань. Розробка попередніх варіантів художньо-конструкторських про­позицій. Узгодження художньо-конструк­торських пропозицій	Художньо-конструк­торська пропозиція. Дані проектних дослід­жень. Формулювання вимог дизайну щодо виробу. Формулюван­ня художньо-конс­трукторських завдань, варіанту схем компо­нування. Художньо-конструкторська про­позиція
Ескізний проект	Ескізне проектування. Аналіз та відбір худож­ньо-конструкторських пропозицій. Вивчення конструкції, ма­теріалів та технології виготовлення виробів. Розробка ескізних варіантів виробів у гра­фіці та в об'ємі (з ура­хуванням ергономіч­них вимог тощо)	Ескізний проект. Варіанти художньо-конструкторських про­позицій. Дані про конструктивні рі­шення, властивості матеріалів та техноло­гії. Ескізи та пошукові моделі виробів
Технічний проект	Художньо-конструк­торський проект. За­ключне компонування виробу. Художньо-конструкторська про-робка форми. Розробка складних поверхонь. Вибір конструкційних та оздоблювальних ма­теріалів. Моделювання та макетування. Еко­номічне обґрунтування рішення. Оформлення проекту. Узгодження технічного проекту	Художньо-конструк­торський проект. Ком­понувальні креслення виробів. Ескізи робо­чих креслень складних поверхонь. Модель або макет виробу. Поясню­вальна записка
Розробка робочої доку­ментації	Робоче проектування. Розробка креслень складних поверхонь. Розробка креслень вуз­лів та деталей. Узгод­ження робочої доку­ментації	Робочі креслення. Креслення складних поверхонь. Креслення вузлів та деталей, які є найбільш вагомими у зовнішньо­му вигляді виробів
Дослідний зразок	Участь у авторському нагляді за процесом виготовлення та випро­бування	Висока якість зразка

Процес художнього конструювання поділяється на етапи, які у методичному відношенні мають загальні риси з архітектурним проектуванням.

Художнє конструювання об'єктів проектування починається з моменту складання та видачі завдання.. Бажано, щоб у процесі складання завдання брали участь дизайнери, як майбутні автори проекту. Завдання надається замовником у письмовому вигляді, іноді доповнюється схематичними кресленнями, у яких проставля­ються основні розміри об'єкта проектування. У завданні, у стисло­му вигляді, уточнюється функціональне призначення, можливий варіант конструктивно-технологічного рішення, особливі вимоги, які пред'являються до художньо-конструктивного рішення. За­вдання на художнє конструювання видається, як на перспективне проектування нового об'єкта технологічної діяльності, так і на мо­дернізацію або вдосконалення існуючого виробу.

Інженер-конструктор та дизайнер, а в деяких випадках, суміс­но з технологами та іншими спеціалістами, ретельно вивчають за­вдання і вимоги, які ставляться до об'єкта проектування.

Після детального ознайомлення із завданням, вивчення різних інформаційних джерел та діючих зразків, дизайнер приступає до розробки ескізів. Ескізи виконуються в декількох варіантах, із метою визначення художньо-конструктивного рішення об'єкта проектування. Ескізний проект — це найкращий варіант конструк­тивного рішення об'єкта технологічної діяльності. Він виконується у вигляді креслення в ортогональних проекціях або перспективного зображення. Основна вимога до ескізного проекту — мінімум зобра­жень повинні надавати максимум інформації про об'єкт проекту­вання. Звичайно, ескізи роблять у масштабі зменшення, на відміну від заключного варіанта дизайн-проекта, який бажано виконувати в дійсних розмірах.

У процесі пошуку композиційного рішення об'єкта проектуван­ня, використовуються також об'ємно-зображувальні засоби — маке­ти. Спочатку макети виконують у невеликому масштабі, у подаль­шому, по мірі завершення форми, їх масштаби збільшуються. Макети виконуються з доступних, пластичних матеріалів (плас­тилін, глина, пінопласт) та твердих (дерево, метал, гіпс, пластмаса тощо).

У наш час на багатьох підприємствах, у конструкторських та художньо-конструкторських бюро, навчальних закладах широко використовується папір, як матеріал для виконання моделей, особливо на пошуковому етапі конструювання. Такі матеріали, як глина, пластилін, пінопласт і дерево більше підходять для більш детальної проробки форми виробу. Вони податливі і плас­тичні, але на процес виготовлення моделей витрачається більше часу та коштів.

У більшості випадків макет — це найкращий засіб пошуку ху­дожньо-композиційного рішення об'єктів технологічної діяль­ності, але основними засобами залишаються графічні зображення.

Таким чином, до першої стадії художнього конструювання від­носяться: виконання проектної пропозиції; розробка креслень, ма­люнків ескізного проекту; виготовлення макетів. Проектна про­позиція складається з ескізного проекту та пояснювальної записки, у якій коротко обґрунтовується конструктивне рішення, методи оздоблення та всі основні показники, включаючи й економічні.

Перша стадія художнього конструювання — найбільш відпові­дальна та є визначальною, тому що на цьому етапі виконується об'ємне рішення, з'являється образність та інші якості об'єкта про­ектування. Ескізний проект супроводжується демонстраційними матеріалами, які повинні володіти високими демонстраційними якостями.

Перша стадія завершується розглядом проектної пропозиції об'єкта проектування на спеціальних художньо-технічних радах та прийняттям рішень про її затвердження у відповідних інстан­ціях.

Друга стадія дизайну об'єктів технологічної діяльності — це розробка дизайн-проекту. На цьому етапі також здійснюється ви­готовлення робочої моделі та виконання робочих креслень. Дизайн-проект об'єкта проектування складається з: загального вигляду виробу, виконаного в ортогональних проекціях; конструктивних розрізів; креслень вузлів та деталей; шаблонів тощо, тобто всіх про­ектних матеріалів, які необхідні для повноцінного виготовлення виробу.

Іноді друга стадія дизайну завершується виготовленням експе­риментального варіанта дослідного зразка, який обов'язково вико­нується під наглядом авторів проекту. Мета виконання дослідного зразка — уточнення компонувального рішення виробу, як у ціло­му, так і окремих його частин; перевірка та налагодження техноло­гічних процесів; перевірка економічної ефективності процесу ви­робництва тощо.

У деяких випадках, при виготовленні особливо складних ви­робів, розробка технічного проекту входить у склад другої стадії дизайн-проектування. У тому випадку, робочий проект відносить­ся до третьої стадії.

Якщо технічне завдання видається на об'єкт проектування, який уже виготовляється на виробництві, то це завдання є за­вданням із модернізації виробництва. У даному випадку, ди-зайн-проектування здійснюється не в повному обсязі, тому що повернення до стадії проектування, які були пропущені, є дуже складним та неефективним. Тобто, у процесі модернізації вироб­ництва, дизайнер не завжди бере участь у процесі проектування, або співпрацює з інженером-конструктором тільки на деяких стадіях.

Таблиця 8.2

ПОСЛІДОВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ ЕСТЕТИЧНОГО АНАЛІЗУ ВИРОБУ

Комплексні показники	Одиничні показники	Наяв. + Відс. -
Інформаційна виразність	Оригінальність художнього задуму. Виразність стильового рішення. Відповідність вимогам моди
Раціональ­ність форми	Виявлення у формі призначення виробу. Єд­ність форми і властивостей конструкційних ма­теріалів, технології, обробки. Відповідність ес­тетично значущої форми ергономічним вимогам
Композицій­на цілісність	Організованість об'ємно-просторової структури, узгодженість частин і цілого, гармонійна ор­ганізованість (пропорційність, масштабність тощо) пластичність, силует, упорядкованість графічних та образотворчих елементів. Колорит та декоративність, колір, фактура, орнамент
Удоскона­леність вироб­ничого вико­нання та стабільність товарного вигляду	Доцільність виконання, чистота виконання контурів та спряжень. Чіткість виконання зна­ків та супроводжуючої документації. Стійкість до ушкоджень та збереження первісного зов­нішнього вигляду
Художня ви­разність	Образність виробу

 

Урок 9. Технологія створення дизайн-проекту

План:

1. Вимоги до дизайн-проекту.

2. Аналіз проекту.

3. Етапи і стадії розроблення дизайн-проекту.

Створення дизайн-проекту починають із виконання проектної пропозиції. Успішне її виконання — це запорука вдалого майбут­нього проекту, створення якісної продукції, що буде мати попит і з часом буде реалізованою в серійне виробництво.

Роботу над дизайн-проектом потрібно починати з ознайомлення із завданням та збору інформації про об'єкт технологічної діяль­ності, який потрібно розробити. На даному етапі потрібно зібрати та проаналізувати всю інформацію, яка відноситься до даного типу об'єкта проектування.

Робота починається з вивчення теми та основного художньо-конструкторського завдання. Завдання художника-конструктора полягає в тому, щоб за мінімально відведений термін зібрати мак­симальну кількість інформації про об'єкт проектування — основ­ні характеристики, загальний вигляд та форми конструкції най­кращих зразків виробів аналогічного типу об'єкта проектування. Джерелом інформації можуть бути публікації у вітчизняних та закордонних виданнях, каталоги промислових фірм та відомих виставок, зразки асортименту різноманітних фірм, інформація з Інтернету тощо. Уся зібрана про об'єкт технологічної діяльності інформація систематизується.

Прототипи об'єкта проектування ретельно і критично оціню­ються з точки зору сучасних вимог та всіх особливостей їх худож­ньо-конструкторського рішення. Слід уважно та ретельно перегля­нути всі зразки виробів, зробити аналіз позитивних та негативних якостей діючої моделі прототипу, яка, з точки зору внутрішньої конструкції, може бути обраною основною базою для проекту — проектної пропозиції.

Проектування сучасних об'єктів технологічної діяльності — це процес вирішення складного комплексу пов'язаних між собою за­вдань, з одного боку, — техніко-економічними, інженерними ви­могами, з другого — споживчими потребами людини. Дослідження споживчих властивостей об'єктів, а також, урахування соціальних вимог, що до них ставляться, дозволяють визначити конкретні ви­моги до якості виробів, які проектуються.

Вироби, як об'єкти проектування, в якості матеріальних тіл по­винні відповідати законам природи, а в якості суспільних речей — законам соціальної дійсності. До природних відносяться фізичні, хімічні, енергетичні властивості речовин, а до суспільних — ко­ристь, зручність, краса. Художнє конструювання — не мета, а за­сіб, що забезпечує зв'язок між виробництвом та споживанням. Проміжними моментами даної системи є сфера розподілу та торгів­ля. Тому, загальна модель предметної дійсності включає чотири взаємозв'язані між собою сфери діяльності — проектування, ви­робництво, розподіл, споживання.

Функції речей у суспільних процесах різноманітні. Кожна річ, як об'єкт технологічної діяльності, може виступати, як мінімум, у чотирьох якостях: як проект-ідея, продукт виробництва, товар та предмет споживання. Річ народжується у вигляді проекту, створеного конструктором спільно з художником-конструктором; набуває матеріальної форми, стає промисловим виробом унаслі­док співпраці дизайнера, інженера, працівника, а потім, перетво­рившись на товар, потрапляє до споживачів та стає предметом споживання.

Таким чином, продукт праці перестає бути простим природним тілом, обробленим засобами праці, він стає предметом споживан­ня, який володіє сукупністю корисних властивостей.

У сфері товарообміну ведучу роль відіграє споживчий попит, який безпосередньо залежить від асортименту та якості товарів. Орієнтація дизайнерів на рішення економічних завдань — найваж­ливіша умова їх успішної діяльності. У даному розумінні, худож­ньо-конструкторську та інженерну практику можна вважати сфе­рою виробництва якості об'єктів технологічної діяльності.

Виходячи з інтересів економічності та конкурентоспромож­ності, дизайнери в процесі проектування повинні забезпечити но­визну та оригінальність форм виробів. Новизна форми, відповідно, вимагає появи нових конструктивно-інженерних рішень, які му­сять сприяти впровадженню прогресивних технологічних процесів виготовлення об'єктів виробництва. У процесі проектування ви­робів, дизайнер зобов'язаний ураховувати реальні можливості про­мисловості, сприяючи, у той же час, її вдосконаленню, ставлячи, тим самим, перед промисловістю більш складні, продиктовані ча­сом завдання.

Сучасні показники якості виробів та споживчі властивості су­часних об'єктів технологічної діяльності різноманітні: анатомічні, фізіологічні, психологічні, естетичні тощо. Тому дуже важливим є проведення ергономічного аналізу прототипів.

На даний час, ергономіка — це достатньо розвинена наука, яка має свій предмет та методи дослідження. На основі ергономічних досліджень розробляються вимоги до об'єктів технологічної діяльності, з урахуванням так званого «людського фактора».

Дана наука ергономіки спираються на дані фізіології, психо­фізіології і психології та визначають деякі вимоги до форми об'єктів проектування та особливостей технологічних процесів їх виготов­лення. Більш за все, ці вимоги стосуються об'єктів, які функціону­ють у сфері виробничої діяльності людей, тобто станків, верстатів, пультів керування тощо.

Ергономічні вимоги безпосередньо пов'язані з естетичними ви­могами, а тотожно — з вимогами економіки та технології. Тому ер­гономічне дослідження об'єктів технологічної діяльності є вагомою частиною процесу дизайн-проектування. Існують чотири групи ер­гономічних показників, за якими здійснюються ергономічні до­слідження технологічних об'єктів та оцінюється якість продукції: гігієнічні, антропометричні, фізіологічні і психофізіологічні, пси­хологічні.

Гігієнічні показники визначаються рівнями освітленості, вен­тиляції, вологості, запиленості, температури, радіації, токсич­ності, шуму, вібрації тощо.

Антропометричні показники визначаються відповідністю об'єкта розмірам та формі тіла людини, розподілу маси тіла, ураху­ванням розмірів голови і кисті руки. Антропометрична відповід­ність характеризується довільним визначенням параметрів конс­трукції відносно анатомічних особливостей тіла людини, його розмірів, можливостей руху, з урахуванням робочого положення та принципами користування виробами в процесі експлуатації.

Фізіологічні та психофізіологічні показники визначаються від­повідністю конструкції об'єктів проектування наступним можли­востям людини: силовим, енергетичним, фізіологічним і психо­фізіологічним (зоровим, слуховим, нюховим, дотиковим та смаковим).

Психологічні показники конструкції виробу визначаються від­повідністю навиків людини (уже закріплених та тих, що вперше формуються) із сприйняття та переробки інформації. Психологіч­на відповідність визначається особливостями відчуттів людини.

На стадії виконання проектної пропозиції виконується попе­редній ергономічний аналіз об'єктів. Стадія ескізного проекту ха­рактеризується пошуковим етапом ергономічної обробки конс­трукції, на якому, як правило, розглядають декілька варіантів рішень.

На даному етапі дизайнер повинен провести ретельний ергоно­мічний аналіз аналогів та прототипів об'єктів проектування, а та­кож детальний аналіз конкретних специфічних умов його функціо­нування (див. попередній параграф).

На пошуковому етапі дизайнер визначає перші варіанти кольо­рового рішення об'єктів технологічної діяльності. Тому ергономіч­не дослідження включає узгодження кольорового рішення з психо­фізіологічними даними сприйняття людиною кольору та кольорової гармонії, з урахуванням умов мікроклімату приміщень різного призначення (виробничого, суспільного, навчального, побутового тощо). Корекція кольорового рішення здійснюється з метою ство­рення позитивного емоційного стану людини. Ергономічне дослід­ження на даному етапі тісно пов'язане з формоутворенням об'єкта проектування.

На етапі художньо-конструкторського компонування врахову­ються та використовуються всі дані, які були отримані в процесі аналізу прототипів та в результаті пошукового етапу. Крім того, враховуються попередні варіанти кольорового рішення та їх зв'язок із формою об'єкта проектування, тому що колір дозволяє відокре­мити або згладити деякі функціональні елементи форми.

Єдність ергономічних та художньо-конструкторських рі­шень — найважливіша умова успіху процесу проектування, ство­рення засобів виробництва та предметного середовища, яке від­повідає вимогам «людського фактора».

Матеріал і конструкція, технологія перетворення одне в дру­ге — це дуже важливий аспект художнього проектування. Усі ос­новні матеріали, що використовуються в сучасному промисловому виробництві, можна об'єднати в три групи. Це деревина, метал та пластичні матеріали (до останніх, крім пластмаси, відносяться бе­тон та залізобетон).

У різних промислових виробах матеріал та конструкція по-різ­ному впливають на форму об'єкта проектування. Перш за все, це вплив властивостей матеріалу на конструкцію виробу і навпаки. В об'єктах, де конструкція є елементарною, матеріал використо­вується в моноліті, наприклад, у посуді з пластмаси та металевих інструментах. У найпростіших конструкціях форма об'єктів у ос­новному залежить від «роботи» самого матеріалу. У більшості ви­падків матеріал впливає на форму не безпосередньо, а через конс­трукцію.

Наприклад, у формоутворенні меблів останнім часом з'явили­ся нові тенденції впливу, які безпосередньо пов'язані з появою но­вих матеріалів, що у свою чергу впливає на конструкцію виробів. Меблі, в яких метал використовується в якості основного конструк­ційного матеріалу, відрізняються більш вільною просторовою ор­ганізацією та можливістю складної трансформації (сучасний стиль «Хайтек»).

Можна виділити деякі типові конструктивні системи, що вико­нуються з різноманітних матеріалів, що надають формам споруд та виробів характернних ознак, які впливають на їх пластику та тек­тоніку (тектоніка — наука про вплив матеріалу на форму та роботу конструкції). Існують два основних типи конструкції — просторо­во-відкриті (монолітні або решітчасті) та конструкції, які викону­ються в єдиному об'ємі.

Із розвитком виробництва та попиту, в об'єктів технологічної діяльності заявляються, як правило, нові робочі функції, а нова техніка та технологія (це особливо стосується електроніки, комп'ютерної техніки тощо) дають можливість використовувати нові конструкції, що відповідно, змінює не лише габарити виробів, але і їх форму.

Необхідно відзначити, що вплив нових матеріалів та конс­трукцій на форму не здійснюється автоматично, іноді деякий час зберігається традиційне рішення зовнішнього вигляду виробів та машин (деякі моделі автомобілів, засобів пересування, прасок то­що). У даному випадку форма знаходиться в протиріччі до конс­трукції, функціональні та виразні можливості яких використову­ються частково. Перетворення зовнішнього вигляду об'єкта технологічної діяльності можливе завдяке творчому впливу ди­зайнера на процес проектування. Але дизайнер повинен урахову­вати деякі аспекти.

У процесі формоутворення об'єктів проектування використову­ються різні конструктивні системи, тому важливим є те, що дизай­нер повинен виявити у зовнішній формі виробу, визначити основну конструкційну особливість. Якщо ж за основу конструкції виби­рається другорядний конструктивний елемент, то цілісність форми руйнується.

За використання старої, діючої форми для нового за функціями об'єкта технологічної діяльності не обов'язково прив'язуватися до всіх елементів форми старої конструкції. Тобто — новим функ­ціям повинна відповідати нова конструктивна основа.

Характер зовнішньої форми сучасного об'єкта проектування тісно пов'язаний із технологією його виготовлення. У більшості ви­падків, кожна сучасна технологія (литво, зварювання, штамповка тощо) надає нові можливості, з точки зору нового формоутворення, тому для отримання нової повноцінної форми виробу потрібно шу­кати та використовувати нові технологічні методи. Від дизайнера вимагається не тільки володіння знаннями в галузі сучасних техно­логій, а також постійне вивчення та пошук нових способів вирішен­ня технологічних завдань. Упровадження нових технологічних ме­тодів часто пов'язане з організаційними труднощами, але дизайнер повинен відстоювати своє рішення, якщо це економічно виправдо­вується та сприяє створенню нових якісних виробів. (Відомо, що за хорошим проектом іноді виготовляються погані вироби).

Коло питань, які повинен вирішувати дизайнер у галузі техно­логії, дуже поширене. По-перше, це врахування трудомісткості виготовлення виробів та значення найбільш раціональних методів його відпрацювання. Тут вагоме значення мають два аспекти — правильне поєднання різних матеріалів та вміння виключати тех­нологічні процесі, пов'язані з ручною обробкою матеріалів. Дру­ге, яке безпосередньо відноситься до технології та якості форми, — це питання про можливість укрупнення деталей — заміна де­кількох деталей однією, або використання меншої кількості різ­них деталей. Однак, таке укрупнення елементів об'єктів проекту­вання має бути в межах розумного, оскільки іноді збільшений елемент може вступати в протиріччя з усією формою конструк­тивного рішення.

Трете питання — про використання стандартних або раніше спроектованих вузлів, агрегатів та елементів, з яких може склада­тися конструкція виробу, тобто питання уніфікації елементів конс­трукції.

Останнє питання — упровадження нової техніки. Прослідко-вується прямий зв'язок між новими прогресивними технологічни­ми рішеннями, які можуть іноді докорінно змінювати форму об'єкта проектування та тим, як це відбивається на економіці та культурі виробництва. Урахування нових технологічних досягнень дає підвищення працездатності виробництва, сприяє формуванню культурних цінностей працівників. Але, слід остерігатися захоп­лення перенесенням модних форм із однієї галузі проектування до ін­шої. Наприклад, модна тенденція в машинобудуванні — обтічність форми, за механічного впровадження у станкобудівництво набага­то ускладнила конструкцію основних деталей і відповідно процес виробництва станків.

Указані етапи розробки дизайн-проекту можна умовно врахо­вувати послідовними, але іноді вони проходять паралельно, що добре видно з таблиці (на стор.98-99). У таблиці вказані етапи розробки дизайн-проектів об'єктів технологічної діяльності (графа — «результати роботи художника-конструктора») та п'ять стадій інженерного проектування промислових виробів (графа — «стадії інженерного проектування»): технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, розробка робочої документації. Етапи дизайн-проектування, по суті, зливаються в єдиний процес з інженерним, і починаються ще до складання тех­нічного завдання, а закінчуються доведенням дослідного зразка до виробництва. Інженерне та дизайн-проектування створюють процес розробки виключно корисних виробів, які є зручними в ек­сплуатації, технічно досконалими, економічними та гарними. Але художнє конструювання має власні особливі завдання, тому про­цес розробки дизайн-проекту здійснюється відокремлено від про­цесу інженерного технічного проектування.

З урахуванням цих особливостей, розглянемо етапи дизайн-проектування.

І. Попередній аналіз та складання технічного завдання Дизайнер повинен брати участь у складані технічного завдання на проектування, тому що в технічному завданні повинні бути вка­зані вимоги дизайну, які пред'являються до об'єкта проектування.

У ряді випадків, складання технічного завдання включає поперед­ній аналіз виробів. На цьому етапі дизайнер вивчає прототипи та формулює загальні завдання на основі проведення попереднього аналізу прототипів. Крім того дизайнер повинен знати та врахову­вати: технічні можливості підприємства, перспективи техніки та технології, прогресивні сучасні методи промислового виробниц­тва.

Проведені дослідження допомагають дизайнеру у формулюван­ні художньо-конструкторської проблеми та визначенні можливих шляхів їх реалізації. На цьому етапі дизайнер спільно з інженера­ми формулює необхідні вимоги, які пов'язуються основними функ­ціями об'єкта проектування.

II. Попередній аналіз та розробка художньо-конструк­торської пропозиції

Після одержання технічного завдання на проектування дизай­нер починає розробляти попередню художньо-конструкторську пропозицію. Даний процес проходить паралельно з поглибленим аналізом вихідних проектних даних. Варіанти пропозицій оціню­ються за наслідками аналізу.

Велике значення, на даному етапі проектування, надається ефективному збору інформації. Тут можна використовувати різно­манітні методи вирішення творчих завдань (метод мозкової атаки, метод фантастичних аналогій, біоніка тощо). На основі зібраної ін­формації складається перелік умов, які безпосередньо впливають на якість об'єкта проектування. Ці умови об'єднуються в групи — відповідно до проблемних напрямків роботи. Результатом даного етапу роботи дизайнера є обґрунтовані варіанти художньо-конс­трукторських пропозиції.

III. Ескізний проект

Етап ескізного проектування — один із найважливіших мо­ментів художнього конструювання. Ескізний проект — кінцевий варіант творчої пропозиції художника-конструктора, який по­винен повністю визначити всі характеристики виробу, що про­ектується.

Вивчаючи конструктивні схеми виробів-аналогів, дизайнер по­винен ретельно дослідити ступінь раціональності компонування вузлів, зв'язків з енергетичними джерелами та наступними показ­никами виробів: вага, габарити, міцність, потужність, продуктив­ність, вартість виготовлення з урахуванням ремонту, відповідність споживчим вимогам тощо.

На заключному етапі процес остаточного компонування ви­робу (прототипу виробу) здійснюється одночасно дизайнером та інженером-конструктором, який уточнює складові частини ос­новних вузлів, що входять у виріб, їх габарити і схематичне ком­понування.

Компонування — один із найвідповідальніших моментів розроб­ки художньо-конструкторських пропозиції та ескізів. Вузли робо­чого механізму та елементи форми компонуються в різних варіан­тах, здійснюється пошук найбільш раціональних і компози­ційно-цілісних рішень. Дизайнер повинен визначити можливі варіанти компонування та відповідні композиційні рішення, і тіль­ки після цього інженер обробляє обрані варіанти, здійснює при­близний розрахунок конструкції.

Під час ескізного проектування застосовують дві спеціальних проектних мови, які доповнюють евристичні можливості одна од­ної, тобто можливості, пов'язані з творчим пошуком найкращого рішення проектної задачі. Це мова проектної графіки та мова так званого об'ємного проектування — макетування і моделювання. Ескізи виконуються на папері у чорно-білому зображенні або в ко­льорі. Основним методом пошуку дизайнера є макетування та мо­делювання. Модель створює найбільш реальну уяву про об'єкт про­ектування, допомагає краще розуміти зв'язок виробу з людиною та середовищем.

Для визначення варіанта (варіантів) ескізного художньо-конс­трукторського проекту необхідно мати наступну інформацію:

а) короткий опис варіантів з обґрунтуванням кожного;

б) перелік інформаційного та наукового матеріалів, які були ви­користані;

в) макети та моделі, які були виконані на етапі художньо-конс­трукторського ескізування;

г) схеми ергономічних обґрунтувань;

д) кольорові таблиці тощо.

Кінцевий варіант художньо-конструкторської пропозиції пови­нен відповідати всьому комплексу вимог та умов проектного за­вдання.

ІУ. Художньо-конструкторський проект

Характерна особливість даного етапу — обсяг роботи, що вико­нує інженер-конструктор, значно більший, ніж у дизайнера — об­раний варіант художньо-конструкторської пропозиції, у першу чергу, проробляється в технічному відношенні.

При цьому велика частина часу відводиться об'ємному моделю­ванню виробу та його окремих елементів, уточненню загальної композиції, компоновці елементів промислової графіки (тестуван­ня, цифрові таблички, щити керування та контролю, шкали тощо). Макети виконуються в натуральному розмірі.

На даному етапі художнього конструювання дизайнер повинен виконати креслення загального вигляду у відповідності з останнім, затвердженим варіантом, надати схему фарбування та рекоменда­ції щодо використання оздоблювальних матеріалів. Процесс за­твердження проекту вимагає ретельного аналізу всієї проектної документації.

У склад художньо-конструкторського проекту входять наступ­ні матеріали:

1. Пояснювальна записка, яка включає: інформацію про завдан­ня, яке будо поставлено перед дизайнером; вимоги до худож­ньо-конструкторської розробки; характеристика основних тен­денцій формоутворення виробу; ретельний опис худож­ньо-конструкторського проекту, його техніко-економічне та ергономічне обґрунтування, аналіз перспективного економіч­ного ефекту; порівняльні компонувальні схеми; вимоги щодо технології виготовлення об'єкта проектування; характеристи­ка оздоблювальних матеріалів.

2. Виписка з протоколу про затвердження художньо-конструк­торської пропозиції.

3. Креслення загального вигляду виробу та вузлів, перспективне або аксонометричне зображення об'єкта проектування, ма­люнки.

4. Фотознімки або комп'ютерні варіанти зображень макетів ви­робів і малюнків відповідно різним етапам розробки.

5. Фотознімки або комп'ютерні варіанти зображень прототипів.

6. Еталон зовнішнього вигляду об'єкта технологічної діяльності або макет.

У. Робоче проектування та авторський нагляд

Після затвердження художньо-конструкторського проекту ди­зайнер обробляє креслення і принципи систематизації складних поверхонь виробу, складає супроводжувальну документацію, розробляє робочі креслення, за якими будуть виготовляти виріб.

При розробці робочих креслень відповідальність дизайнера ду­же велика. Він повинен слідкувати за виконанням робочих крес­лень тих деталей та вузлів, які можуть впливати на зручність екс­плуатації та зовнішній вигляд виробу.

Дизайнер бере активну участь у процесі виготовлення дослідно­го зразка та його випробуванні. Якість дослідного зразка пере­віряється в реальних умовах експлуатації з урахуванням вимог, які є основою проектування. Дизайнер та інженер-конструктор здійснюють авторський нагляд за реалізацією проекту в умовах ви­робництва. Нагляд є також вважливою частиною процесу створен­ня нового виробу.

VI. Експертиза

Унаслідок проведеного комплексного врахування всіх вимог та узгодження окремих вимог між собою, дизайнер повинен внести в проект такі якості об'єкта, які зроблять його оптимальним для спо­живання.

Виникає питання — як одночасно відповідати усім вимогам ди­зайну та всім іншім, що були вказані раніше? Як же практично ці вимоги можуть бути реалізовані в процесі художнього проектуван­ня? Як ці вимоги втілюються в результат проектної діяльності в но­ву форму існування — у нову річ?

Для того, щоб уявити майбутній виріб або комплекс виробів, дизайнеру потрібно знати, як ці об'єкти будуть комплектуватися між собою. Тобто, у кожному конкретному проектному завданні повинно бути враховано не лише вимоги до конкретних об'єктів технологічної діяльності, але й вимоги, що ставляться до групи од­нотипних виробів. У даному випадку виникає проблема створення так званої оптимальної номенклатури виробів та оптимального асортименту виробів.

У ході розробки оптимальної номенклатури виробів з'являється необхідність оцінювання тих виробів, які в даний час виготовля­ються, та ті, що є новими об'єктами технологічної діяльності. Тому експертиза промислових виробів та об'єктів проектування, яка здійснюється на основі багатогранного вивчення моделей, що виго­товляються, та порівняння їх із кращими вітчизняними і закор­донними зразками — це необхідна ділянка в процесі уточнення за­гальних вимог, що ставляться до них. Отже, експертиза повинна проводитися комплексно (рис. 12).

У процесі експертизи об'єкт оцінюється за різними аспектами в плані технологічного удосконалення, зручності користування, оптимальності ринкової вартості, оцінки користувача з точки зору доцільності та краси. Одночасно визначається, наскільки даний об'єкт проектування за своїми показниками є раціональним із точ­ки зору інтересів розвитку сучасного господарства.

Результати експертизи та картина загальних тенденції розвит­ку, а також вимоги до даної групи виробів уточнюється шляхом ек­спериментального проектування та за допомогою вивчення спо­живчих поглядів та пропозицій. Результатом виявлення вимог дизайну, що ставляться до об'єктів технологічної діяльності, є те, що може мати назву передпроектна пропозиція, та визначати ве­дучій напрям у процесі дизайн-проектування.

Рис. 12. Схема експертизи об'єктів технологічної діяльності

Урок 10. Навчальний дизайн-проект

Практична робота

Наведемо орієнтовний приклад дизайн-проекту на виготовлен­ня меблевого виробу — тумби під телевізор, який може стати алго­ритмом розроблення авторських проектів.

1.   Розробка технічного завдання

Призначення об'єкта проектування

1.1. Виріб призначений для повсякденної експлуатації в якості підставки під телевізор удома або в офісі.

1.2. Виріб повинен відповідати санітарно-гігієнічним, ергоно­мічним нормам, нормам техніки безпеки. Тумба повинна мати: полочки під різні види електроапаратури; шафи для збереження касет, компакт-дисків тощо; простір, необхідний для розміщення журналів, книг, декоративних виробів тощо. Об'єкт проектуван­ня повинен мати естетичний вигляд. Ефективність експлуатації даного об'єкта повинна залежати від його параметрів та основних функцій.

Вимоги до конструкції виробу

1.3. Конструкція тумби, відповідно до її призначення, має бути простою, але водночас мати оригінальну форму та багатогранну функціональність.

Колір виробу не повинен бути занадто яскравим, але в той же час повинен позитивно впливати на емоційний стан користувачів.

1.4. Досить важливо при визначенні відповідної конфігурації тумби враховувати ергономічні фактори споживача, наявність до­даткового простору для експлуатації супутнього до телевізора об­ладнання, необхідного в процесі використання сучасної відеоапа-ратури, DVD тощо. Конструкція виробу повинна враховувати: основні тенденції архітектурного та стильового планування сучас­них побутових приміщень; мобільність у переплануванні простору приміщень; можливість використання тумби в якості підставки під різні конструкції телевізорів.

1.5. При визначенні вимог до основних складових частин виробу, слід зазначити, що у виробі доречно зробити дві шухляди, розташо­вані симетрично, кришка та основа тумби повинні бути заокруглени­ми (це забезпечить більш ергономічний, естетичний вигляд виробу).

Вимоги до матеріалів

1.6. ДСП та плівка повинні мати гарну гладку поверхню і розмі­ри відповідно до розмірів ескізів (креслення). Крім того, плівка по­винна мати високу властивість приклеювання, витирання від бру­ду та пилу.

1.7. Враховуючи функціональне призначення об'єкта проекту­вання, поверхні виробу повинні бути гладенькими, приємними на дотик, не створювати дискомфорт для споживача (параметри тумби повинні відповідати антропометричним параметрам людини).

1.8. Враховуючи функціональне призначення об'єкта проекту­вання, велика увага повинна приділятися з'єднанням деталей та частин. Надійність конструкції тумби, її дизайн повинні забезпе­чити зручність та комфорт у процесі експлуатації.

1.9. ДСП та скло повинні мати високу міцність, повинні добре піддаватися обробці різними інструментами, метал повинен мати гарну пластичність, плівка добре приклеюватися до ДСП, смуга надійно закріплюватися до торців ДСП, деревина повинна бути су­хою, без вад.

2. Розробка технічної пропозиції

2.1. Аналіз зразків-аналогів

а) б)

в) г)

Рис. 16. Зразки-аналоги тумб під телевізори

Конструкція виробу представлена на рис. 16(а) має просту кон­фігурацію, може бути мобільною (за рахунок ніжок-колес) під час перепланування інтер'єру квартири. Конструкція має закриті час­тини (у вигляді шухляд), що збільшує її габаритні розміри під час відкривання відповідних видвижних частин. Незважаючи на те, що нижня частина виробу є досить широкою і забезпечує стійкість конструкції, це водночас створює певні незручності для користува­ча — така конструкція забирає своєю нижньою частиною більше життєвого простору, ніж має реальні габаритні розміри. Також, суттєвим недоліком даної конструкції є верхня її частина — криш­ка, на якій буде розташовано телевізор. На такій кришці більш-менш стійке положення займе телевізор із плоским екраном. Інші конструкції телевізорів, які ще є досить поширеними із традицій­ною електронно-променевою трубкою, потребують більше місця, тому й конструкція всієї тумби має бути дещо більшою за ши­риною.

Конструкція, що представлена на рис. 16(б) є повністю відкри­тою, і позбавленою закритих рухомих частин, що спрощує її виго­товлення і водночас збільшує функціональність. Разом із тим, да­ний варіант виробу є занадто громіздким, особливо це стосується його прямокутної форми. Форму виробу тут варто було б зробити більш стилізованою, обтічною із «м'якими» кутами.

Конструкція виробу (варіант в) має більш вдале рішення сто­совно закритих частин, де можна зберігати різноманітні речі. Ра­зом із тим, вона має аналогічні недоліки, що були перераховані для першої конструкції (варіант а), стосовно нижньої та верхньої де­талей виробу.

Останній варіант конструкції (варіант г) має вдале рішення стосовно розташування тумб із поличками для додаткових аксесу­арів. Разом із тим, нижня та середня поличка мають недостатньо вільний доступ до DVD, за рахунок компоновки тумб. Очевидно в цій конструкції необхідно змінити форму нижньої (та верхньої) кришки виробу.

Висновок з проведеного аналізу

1. Усі вище розглянуті конструкції виробу є доступними для виго­товлення, хоча й мають певні конструктивні недоліки.

2. Необхідно скомбінувати окремий варіант конструкції виробу, взявши за основу варіант (г) за умови, що будуть внесені такі зміни:

S тумби розташувати так, щоб збільшити вільний доступ до се­редньої та нижньої полиці;

S додатково створити полиці (у вигляді ніш) для збільшення

функціональності виробу, а також збільшити кількість полиць

у тій частині виробу, де планується розташувати DVD;

S виріб зробити рухомим і використати для цього рухомі ніж-

ки-колеса.

3. Ескізне проектування

3.1. Проведений аналіз зразків виробу та комбінування кращих ознак на основі обраного варіанта конструкції дає змогу запропону­вати наступний остаточний варіант.

3.2. Опис зовнішнього вигляду обраного варіанта конструкції: тумба під телевізор;

Рис. 17. Проект виробу

•   лист ДСП (1,75x1,75 м), скло товщиною 4 мм, само різи, брусок деревини 40x40 мм;

• даний виріб складається з деталей, які мають прямолінійні та криволінійні форми;

• кутові з'єднання з використанням нагелів та металевих кутників;

• випилювання електролобзиком заготовок з ДСП, ручна обробка ДСП, деревини та пластмаси;

• ДСП повинна мати високу міцність, добре піддаватися обробці інструментами;

• габаритні розміри — 1200x750x420.

4. Розробка технічного проекту

4.1. Визначаємо вихідні дані для побудови креслень деталей ви­робу та розмірні характеристики:

Таблиця 10.1

Назва	Розміри (мм)	Кількість	Матеріал
Кришка тумби	1200x420	1	ДСП
Основа тумби	1200x420	1	ДСП
Відкриті полички	780x270	2	ДСП
Полички тумбочок	270x270	4	ДСП
Зовнішні стійки	750x275	2	ДСП
Боковини тумбочок	630x270	4	ДСП
Ручки	80x40x2	2	Метал
Ніжки-ролики	45x35	3	Стандарт­ні покупні
Стійки кришки	120x40x40	2	Деревина
Кришки тумбочок	270x270	2	ДСП
Двері тумбочок	630x50 — ДСП 630x190x3 — скло	2	ДСП, скло

5. Створення робочих креслень для виготовлення виробу Варіанти практичних робіт Практична робота № 1

Виконання рекламного проспекту виробу

Матеріали та інструменти:

1. Папір креслярський або картон.

2. Креслярське приладдя.

3. Фарби, гуаш, кольорові олівці, пензлі.

4. Папір для аплікації.

5. Клей.

6. Ножиці.

7. Об'єкт, що проектується.

Послідовність виконання роботи

1. Користуючись підручниками, повторити:

• основні вимоги до створення інформаційно-рекламного про­спекту,

• ураховуючи ці вимоги, запропонуйте власний варіант реклами обраного об'єкта.

2. Використовуючи результати естетичного аналізу виробу, розробіть товарний (фірмовий) знак або упаковку, розробіть ін­формаційно-рекламний проспект виробу у вигляді буклету або в іншій цікавій формі.

При цьому необхідно враховувати наступні фактори:

а) основні характеристики виробу (вага, габаритні розміри, спе­цифічні характеристики);

б) можливості використання;

в) економічні показники (ціна, вартість обслуговування, гаран­тії в роботі, переваги перед існуючими аналогами);

г) урахування людського фактору (безпека, зручність обслугову­вання і ремонту, відсутність негативного впливу на людину);

д) зовнішній вигляд (фотографія чи малюнок);

е) форма подачі відомостей (текст 1-2 сторінки);

ж) композиційне рішення проспекту (показують у вигляді ма­кета проспекту);

к) ілюстрації (малюнки, фотографії, символи, товарний знак тощо);

л) грамотність та літературність (стандартна термінологія, ло­гічність, простота); м) оригінальність (творчо і дотепно подані аргументи).

3. Виконайте інформаційно-рекламний проспект у кольорі.

Урок 11. Економічне обґрунтування проекту

План вивчення:

1. Сутність економічних понять.

2. Завдання економічного обґрунтування проекту.

3. Процедура оцінки вартості виробництва проекту.

4. Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту.

Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. На­справді, експертиза виробу нерозривно пов'язана з економікою ви­робництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору ди­зайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необ­хідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного вироб­ництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріаль­не виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво ма­теріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

• праця людини;

• предмети праці;

• засоби праці.

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність лю­дей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосе­редкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одно­часно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об'єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

• дані самою природою (наприклад деревина);

• ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впли­ває на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи ма­теріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності сус­пільної праці.

До структури виробничих сил належать:

• людина (головна виробнича сила);

• засоби праці;

• предмети праці (засоби виробництва);

• сили природи, які використовуються людьми;

• форми і методи організації виробництва;

• наука;

• інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних від­носин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організа­ційно-економічні, соціально-економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробни­чих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої си­ли, предметів споживання, послуг, об'єктів інтелектуальної влас­ності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробниц­тво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регу­лювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистема­ми, є:

• виробничі сили;

• техніко-економічні відносини;

• організаційно-економічні відносини;

• виробничі відносини, чи відношення до власності;

• господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за оз­наками і поділяються:

• за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;

• за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;

• за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;

• за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та не­прямі;

• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

• за календарними періодами — на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в гро­шовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об'єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів ви­робництва і частину вартості необхідного продукту,

Вартість використаних засобів виробництва об'єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продук­цію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність вит­рат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової про­дукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення вироб­ництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та без­платних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затрата­ми праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві тех­нічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необ­хідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдоско­налення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та ін­ших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включа­ються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вар­тість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу ви­роблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплек­туючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються за­робітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші вироб­ничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкрет­ного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринково­му механізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрун­товують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного проце­су. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: роз­подільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збере­ження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділя­ються на відпускні, оптові та роздрібні.

Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, ви­робництва, пільгові.

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрун­тування прототипу виробу, чим підтверджується принципова мож­ливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визна­чення собівартості виробу, що виготовляється; величини заплано­ваного прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рента­бельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

• яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої

продукції;

• чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;

• через який термін будуть повернуті гроші;

• наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспектива­ми і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;

• якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;

• яким є обсяг випуску продукції на ринок;

• скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначи­ти дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інно­ваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ці­ною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов'язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порів­няння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об'єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності: •    визначити витрати матеріалів (Мз) за табл. 11.1:

Таблиця 11.1

РОЗРАХУНОК ВИТРАТ МАТЕРІАЛІВ

Матеріал	Вартість одиниці вимірювання, грн	Витрати матеріалів	Вартість витрат, грн
		Разом

• визначити вартість витрат на електроенергію (Це) під час роботи:

Е = Р х*,

де Е — спожита електроенергія (кВт/год);

Р — потужність споживача електроенергії (Вт);

* — тривалість роботи споживача електроенергії (год);

Це = 0,25 х Е,

де Це — вартість спожитої електроенергії;

0,25 — вартість тарифу на електроенергію (грн/кВт);

• здійснити розрахунок оплати праці (Роп) на підставі, що оплата працівника 3-го розряду здійснюється погодинно:

Роп = *рд х 500 грн/міс/(8 год/рд х 22 рд), де *   — тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год);

• визначити величину податку на заробітну плату (Оп), який складає 15 % від заробітної плати

Оп = °Л5,

• визначити амортизаційні відрахування на інструменти та об­ладнання за табл. 11. 2

Таблиця 11. 2

АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ НА ІНСТРУМЕНТИ ТА ОБЛАДНАННЯ

Інструменти і обладнання	Вартість, грн	Час зносу	Амортизаційні
		обладнання,	відрахування,
		грн	грн

Аоб = 0,1хВ/М,

де Аоб — величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу

зміну (6 год), (грн);

0,1 — коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання; В — вартість обладнання, (грн); N — час зносу обладнання в днях;

• визначити загальну собівартість виготовлення виробу:

С = М + Ц + Р   + А б + О ,

з оп        об        п'

• визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10-25 % від собівартості виробу:

П = (0,1 - 0,25) хС,

• визначити договірну ціну (Дц) реалізації виробу:

Дц=С+^

• визначити рентабельність проектованого виробу:

Р = (П/Дц) х 100 %.

Загальний підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп'ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість до­сліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту, почи­наючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослід­ження рекомендується проводити в такому порядку:

• визначити вартість елементів виробництва;

• створити електронну таблицю для визначення вартості виго­товлення продукції;

• розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;

• доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по про­екту;

• дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів. Слід пам'ятати, що за допомогою сучасного програмного забез­печення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати кон­кретний результат навіть за суперечливих даних. Майстерність по­лягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

• відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформа­ція може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;

• виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із го­товністю надають інформацію про його ціни й робочі характе­ристики. Іноді така інформація доступна через рекламні ма­теріали та Інтернет-сторінки компаній;

• компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати роз­цінки або надійні калькуляції на ці матеріали. Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту

можна здійснити шляхом послідовних дій:

1. Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв'язки між етапами.

2. Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть впли­нути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно дові­датися з інших джерел.

3. Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводи­те себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.

4. Створити комп'ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати виробничу схему та витра­ти) Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.

5. Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.

6. Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, мож­ливо щось не враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.

7. Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповід­но до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто за­мінити оцінки реальними даними.

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту.

Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енер­гії для виробництва продукції в різних галузях народного госпо­дарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання ма­теріалів існує відповідна система техніко-економічних показ­ників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, засто­совують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металур­гія — коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод — вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чор­ної металургії — витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив — витрати сірчаної кисло­ти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують ко­ефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ва­ги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт вико­ристання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об'єму матеріалу (деревина). Ефективніше використання обігових фондів передбачає роз­в'язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електро­енергії.

Джерела показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за допомогою яких заходів можна за­ощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

^   зниження ваги виробів;

^   зменшення питомої витрати матеріалів;

^   скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

^   використання відходів та побічних продуктів;

^   утилізації вторинних ресурсів;

^ заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучни­ми їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

I. Виробничо-технічні заходи

^   первинна обробка та збагачення сировини;

^   комплексна переробка сировини;

^   застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

^   запровадження маловідходної та безвідходної технології.

II. Організаційно-економічні заходи

^   удосконалення матеріальних нормативів;

^ поліпшення організації матеріального забезпечення вироб­ництва;

^   упорядкування системи ціноутворення;

^   застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів най­більше уваги можна приділити:

комплексній переробці сировини — це процес промислової пере­робки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх ко­рисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і тех­нологічні відходи;

вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відхо­ди виробництва і споживання, які можуть бути використані у ви­робництві;

відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);

відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

Урок 12. Маркетингові дослідження проекту

План вивчення:

1. Загальні аспекти маркетингової діяльності.

2. Виявлення проблем і формулювання мети дослідження.

3. Методи маркетингових досліджень.

4. Джерела маркетингової інформації.

1. Загальні аспекти маркетингової діяльності

Перехід економіки України на ринкові умови господарюван­ня обумовлює перенесення управлінських рішень з виробничих ланок сучасних підприємств до ланок збуту. Це чітко було сфор­мульовано ще в 1952 р. на фірмі «Дженерал електрик»: «Марке­тингова концепція ставить відповідальних за маркетинг на поча­ток, а не в кінець процесу виробництва та інтегрує маркетинг у всі сфери фірми. Тому маркетинг своїми дослідженнями та звітами констатує, визначає інженерові-розробникові, відділу дизайну та виробництву, чого потребує споживач від кожного виробу, яку за це він хоче дати ціну, і де та як виникає потреба. Маркетинг зумовлює планування виробу, планування виробництва..., а та­кож продаж, збут і сервіс виробу». Таким чином, маркетинг — це комплексна система управління ринком (підприємствами), основ­ними елементами якої є:

• товар;

• ціна;

• місцезнаходження товару;

• стимулювання попиту.

У процесі дослідження кожен із цих елементів аналізують і що­до кожного з них розробляють відповідну стратегію і тактику. Звід­си випливає формулювання маркетингового планування як уп­равлінського процесу та підтримування відповідності між маркетинговими цілями підприємства та його потенційними мар­кетинговими можливостями і ресурсами.

Основна мета маркетингового планування — побудувати діяль­ність підприємства таким чином, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво, задоволення потреб споживачів, прибуток та розвиток підприємства.

На підставі обробки інформації з самоаналізу якостей власної продукції підприємство розробляє стратегічний план дій на пе­ріод більший ніж півтора роки, який вказує, які маркетингові дії підприємство повинно здійснити з метою:

• виходу на ринок з новим продуктом або послугою;

• припинення реалізації минулих товарів або послуг;

• завойовування нової групи споживачів;

• розширення (звуження) сфері діяльності засобами придбання або продажу.

Наступною змістовою частиною планування маркетингу є розробка ринкової тактики, яка, на відміну від ринкової страте­гії, розробляється на найближчі місяці і являє собою конкретні дії, що виконуються з метою реалізації обраної маркетингової стратегії підприємства. У разі необхідності оперативного реагування на зни­ження проектованого обсягу продажу підприємства застосовують такі тактичні маркетингові прийоми:

• термінове скорочення виробництва;

• форсування рекламної діяльності;

• стимулювання збуту за допомогою зниження цін;

• матеріальне заохочення персоналу, зайнятого збутом;

• прискорена перевірка якості або деяких споживчих властивос­тей товарів із наступними рекомендаціями виробництву;

• перевірка ефективності всіх елементів механізму збуту і ка­налів реалізації.

У випадку, якщо обсяг виробництва не встигає за зростанням попиту, можливими є наступні варіанти тактичних маркетингових заходів:

• збільшення масштабів виробництва;

• скорочення витрат на рекламу і стимулювання збуту;

• підняття цін;

• часткове згортання механізму збуту, наприклад, шляхом ско­рочення числа працівників збуту.

2. Виявлення проблем і формулювання мети дослідження

Виявлення проблеми — це формулювання предмета маркетин­гового дослідження. Без цього можна зібрати непотрібну й дорогу інформацію і скоріше заплутати, чим прояснити проблему. Гарне виконання цього етапу орієнтує на збір й аналіз конкретної інфор­мації, необхідної для прийняття рішення. Якщо дослідник точноне знає, що потрібно вивчити, необхідно провести попереднє про­роблення, використовуючи інформаційний аналіз.

Коли проблеми виявлені, варто визначити і сформувати цілі до­слідження. Цілі дослідження можуть бути пошуковими, що перед­бачають збір попередніх даних, які проливають світло на проблему. Описові цілі мають на увазі опис якихось визначених явищ. Нап­риклад, буде потрібно виявити обсяг продажів визначеного товару на конкретному ринку. Експериментальні цілі припускають пере­вірку гіпотези про якийсь причинно-наслідковий зв'язок, напри­клад, що зниження цін на товар на 1 % призведе до збільшення об­сягу продажів на X %.

Типовими задачами маркетингових досліджень є:

• вивчення характеристик ринку;

• оцінка потенціалу ринку;

• аналіз розподілу часток ринку;

• аналіз збуту;

• аналіз тенденцій ділової активності;

• вивчення товарів конкурентів;

• короткострокове прогнозування;

• довгострокове прогнозування;

• вивчення політики цін.

У результаті систематизації й узагальнення інформації зви­чайно одержують таблиці, діаграми, графіки й інші матеріали, що, на думку маркетолога, допоможуть зрозуміти зміст інформа­ції. Однак, найбільш коштовним результатом маркетингових до­сліджень є аналітична записка, у якій на підставі всебічного аналізу і синтезу зібраної інформації представлений інформацій­ний варіант управлінського рішення. Ґрунтуючись на матеріалах аналітичної записки і зіставляючи їх з наявною власною інформа­цією й інтуїцією, керівник фірми приймає власне управлінське рішення.

На жаль, багато керівників звикли приймати рішення лише на основі власних умовиводів. Це згубний шлях, що рано або пізно поставить підприємство в скрутне положення. Але якщо керівник має інформацію, отриману в результаті маркетингових досліджень, то він, по-перше, зможе підтвердити або спростувати свої розумін­ня, а по-друге, прийняти обґрунтоване рішення.

Результати маркетингового дослідження повинні бути пред­ставлені у вигляді звіту. Звіт включає дуже коротке резюме, що містить постановку задачі й основні результати, опис методики і результатів дослідження, висновки і рекомендації. Статистичні матеріали, детальні роз'яснення методики повинні бути винесені в додатки.

Методи маркетингових досліджень. Існує чотири основних ме­тоди збору інформації: опитування, спостереження, експеримент та імітація.

Опитування — це з'ясування позицій респондентів щодо якого-небудь питання. Опитування — найпоширеніший метод дослідження, що дозволяє одержати інформацію із самомого ши­рокого кола питань. Техніка опитування містить у собі вимірю­вальні інструменти і методи збору інформації. Методами збору інформації за опитування є: анкети, персональні інтерв'ю, інтерв'ю по телефону, анкети, відправлені поштою. Найчастіше як вимірювальний інструмент використовуються анкети. У ши­рокому змісті анкета — ця ряд запитань, на які опитуваний по­винний дати відповіді. Анкета — інструмент дуже гнучкий, пи­тання можна задавати безліччю різних способів. Анкета вимагає ретельної розробки, випробування й усунення виявлених не­доліків до початку її широкого використання. У недбало підго­товленій анкеті завжди можна знайти цілий ряд методичних по­милок. Типові помилки — постановка запитань, на які неможливо відповісти або на які не захочуть відповідати, а та­кож запитання, що не вимагають відповіді. Найчастіше відсутні питання, на які варто було б обов'язково одержати відповіді. Кожне запитання потрібно перевірити з погляду внеску у досяг­нення результатів дослідження. У ході розробки анкети дослід­ник ретельно відбирає запитання, які необхідно задати, вибирає форму цих запитань, їх формулювання і послідовність.

Форма запитання може вплинути на відповідь. Дослідники виділяють два типи запитань: закриті і відкриті. Закрите запи­тання містить усі можливі варіанти відповідей, і опитуваний просто вибирає один з них. Відкрите запитання дає опитуваному можливість відповідати на нього своїми словами. Відкриті запи­тання часто дають більше інформації, оскільки опитувані можуть сформулювати відповідь за своїм розсудом. Особливо корисні від­криті запитання на пошуковому етапі дослідження, коли необхід­но встановити, що люди думають. З іншого боку, відповіді на за­криті запитання легше інтерпретувати: зводити в таблиці, піддавати статистичному аналізу.

Формування запитань також вимагає обережності. Дослідник повинний користуватися простими, недвозначними словами, що не впливають на відповідь.

Велике значення має також послідовність запитань. Перше з них повинне, за можливістю, розбудити в опитуваних інтерес. Важкі або особисті питання краще ставити наприкінці, щоб опиту­вані не встигли замкнутися в собі. Запитання варто ставити в логіч­ній послідовності.

Персональне інтерв'ю — універсальний метод проведення опитування. Можна поставити багато запитань, доповнити ре­зультати бесіди своїми спостереженнями. Це самий дорогий із чо­тирьох видів опитування. Він вимагає більш ретельного плану­вання і контролю.

Розрізняють два види інтерв'ю: індивідуальні і групові. Індиві­дуальні припускають відвідування людей удома, за місцем роботи або на вулиці. Інтерв'юер повинний домогтися співробітництва, бесіда може тривати від декількох хвилин до декількох годин. У ряді випадків, як компенсацію за витрачений час, опитуваним вручають грошові суми або невеликі подарунки.

За групового інтерв'ю запрошують для бесіди зі спеціально під­готовленим інтерв'юером про товар, послугу, організацію або про­блему не більше 10 чоловік. Бесіда триває кілька годин. Ведучий повинний мати високу кваліфікацію, об'єктивність, знання теми й галузі діяльності, про яку піде мова, розуміти специфіку динамі­ки групового і споживчого поводження. У протилежному випадку результати бесіди можуть не тільки виявитися марними, але і вво­дити в оману. За участь у бесіді необхідно виплатити невелику гро­шову винагороду.

Бесіда, як правило, проходить у приємній обстановці. Для того, щоб ще більше розташувати співрозмовників, подають каву, про­холодні напої. Ведучий починає бесіду із загальних запитань, за­охочує вільний і невимушений обмін думками між учасниками інтерв'ю в розрахунку на те, що динаміка групового поводження дозволить виявити їхні справжні почуття і думки. Висловлення за­писують за допомогою відеокамери або магнітофона, потім вивча­ють, намагаючись розібратися, як споживачі приймають рішення про покупку. Групове інтерв'ю — один з основних дослідницьких методів маркетингу, що дозволяють глибше зрозуміти думки і по­чуття споживачів.

Інтерв'ю по телефону — кращий метод швидкого збору інфор­мації. У ході його інтерв'юер має можливість роз'яснити незро­зумілі для опитуваного запитання. Два основних недоліки інтерв'ю по телефону: опитати можна тільки тих, у кого є телефон; і бесіда повинна бути короткою та не носити особистісного характеру. Якщо респондент займає високу посаду, то з ним часто буває важко встановити телефонний зв'язок.

Запитальники, що відправляються поштою, можуть бути за­собом вступу в контакт з особами, що або не погодяться на персо­нальне інтерв'ю, або на відповідях яких може позначитися вплив інтерв'юера. Поштова анкета вимагає простих, чітких запитань. Її перевагою є найбільший ступінь деталізації проблем. Недоліки: непрезентативність і невисокий відсоток повернення таких ан­кет.

Спостереження — це метод дослідження, за якого вивчаючий веде безпосереднє спостереження за досліджуваними об'єктами, не вступаючи з ними в контакт і не роблячи на них впливу. Спосте­реження проводиться відповідно до заздалегідь сформульованих правил.

При спостереженні об'єкти дослідження не знають, що за ними спостерігають, і поводяться природно, що підвищує вірогідність отриманих результатів. Крім того, існує можливість врахувати навколишню ситуацію. Недоліки цього методу — суб'єктивність і труднощі досягнення репрезентативності вибірки.

Імітація — це заснований на застосуванні ЕОМ метод, що доз­воляє вивчати вплив різних маркетингових факторів на досліджу­вану величину за допомогою математичних моделей, а не в реаль­них умовах.

Спочатку будується модель контрольованих і неконтрольова-них факторів, з якими зіштовхується фірма. Потім різні сполучен­ня факторів закладаються в комп'ютер, щоб визначити їх вплив на загальну стратегію маркетингу. Імітація може враховувати без­ліч взаємозалежних факторів. Однак вона складна, важка в засто­суванні і сильно залежить від закладених в основу моделі припу­щень.

Джерела маркетингової інформації. Існує велике різноманіття видів маркетингової інформації, використовуваних маркетолога­ми. Основними з них є: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв'язки, чутки.

Факт — подія або умова, що спостерігається прямо (найпрості­ший вид маркетингової інформації).

Оцінки — відрізняються від фактів тим, що базуються скоріше на умовиводах і (або) статистичних прийомах, ніж на прямому спостереженні і підрахунку. Така оцінка може відрізнятися від факту.

Прогнози, на відміну від оцінок, зв'язані з майбутнім. Частко­во вони засновані на екстраполяції тенденцій, частково на аналогії і частково на здоровому глузді.

Узагальнені зв'язки часто використовують на практиці як ос­нову для оцінки і прогнозу. Наприклад, вони встановлюються між обсягом продажів і таких факторів, як національний дохід, довіра споживача, план витрати корпоративного капіталу тощо.

Чутка відрізняється від факту тільки тим, що джерело інфор­мації менш надійне. Але чутка може бути єдиним доступним дже­релом окремих видів інформації, наприклад, планів конкурентів. Таким чином, чутки займають визначене місце в маркетинговій ін­формаційній системі будь-якої компанії.

Найбільш важливими джерелами маркетингової інформації є:

Джерела всередині компанії: спеціалізовані групи співробіт­ників, періодичні звіти, всілякі інформаційні зв'язки.

Офіційні джерела: звіти урядових агентств, звіти торговельних асоціацій, звіти про наукові дослідження тощо.

Конкуруючі товари: розбирання і дослідження виробів конку­рентів, а також інформація про вироби, що є в компаніях.

Конференції і семінари — можуть бути безцінним джерелом інформації з новітніх технологій. Вони також надають можливість обговорення проблем з експертами.

Консультанти — учені з науково-дослідних інститутів і фа­хівці з інших організацій.

Клієнти і користувачі можуть зробити внесок як у ринкові дослідження, так і висловлювати свою думку про вироби або тех­нології.

Сторінки Інтернету — дозволяють за допомогою могутніх по­шукових систем зібрати величезну кількість технічних даних, па­тентів та іншої інформації.

Патентна література — це особлива цінність для ведення розробок у конкретних технічних галузях. Вона також є істотною і необхідною умовою у ході розгляду питання про патентування;

Законодавчо-правові і нормативні акти — закони, положен­ня, інструкції, стандарти.

Технічна література, що містить наукові публікації фахівців і матеріали конференцій із відповідних тем, істотне джерело інфор­мації.

Підручники — корисні для легкого введення в нову тему.

Виробнича література — містить матеріали з конкретної га­лузі, що публікуються виробничими асоціаціями й іншими джере­лами. У ній звичайно представлені дані гарної якості із останніх тенденцій і розробок.

Спеціалізовані виставки — надають прекрасну можливість для збору інформації про вироби конкурентів. Вони корисні також для встановлення контактів із потенційними партнерами.

Торговельні ярмарки — безцінні для ринкових досліджень і для збору технічної інформації. На них звичайно можливо устано­вити гарні контакти й одержати цікаву інформацію про новітні продукти.

Звіти про дослідження ринку — складаються багатьма органі­заціями і часто надаються користувачам за плату. На жаль, не за­вжди існує чіткий взаємозв'язок між ціною та якістю звіту.

Звіти про дослідження ринку часто з'являються в професійних журналах, виданнях професійних і торговельних асоціацій, публі­каціях професійних органів тощо. Велика частина цих джерел коштує недорого, тому основні зусилля йдуть на те, щоб їх просто знайти. Деякі звіти про дослідження ринку є в бібліотеках, а більш дорогі звіти можна знайти в організаціях, що займаються дослід­женням ринку, або в їх агентів.

Електронні засоби. Інтернет є невичерпним джерелом будь-якої інформації. Однак, вартість електронних послуг може бути високою. Тому варто уважно вивчити їх вартість перед проведенням дослід­ження. Це важливо, тому що часто та ж сама інформація доступна в інших джерелах за більш низькими цінами. Варто вивчити Ї¥ЕБ-сторінки потенційних клієнтів і конкурентів, тому що на них може бути коштовна і, у той же час, безкоштовна інформація.